Nightingales Lament - Persephone

Long, long time ago, I knew a kingdom

Where everything was made of glass

The palace, their dreams, their hearts

But the most amazing thing was a nightingale

Small and unimposing

She lived down by the river

Her voice was beguiling

The king heard of her wonderful voice

And invited the nightingale to sing in the palace

She sang, the king was moved to tears

So he wanted her to stay and built a splendid cage for her

The cage was made of glass

The little bird sang and sang

But humans couldn’t get enough

Her voice got weaker with each day

Sad were her songs

They reminded her of freedom

And the wind she felt through her wings

In her dreams she was down by the river

In her dreams she was free

Her songs, laments of a better life

In time humans grew weary of her

She was forsaken

A relic of past times, awaiting the last breath

When dreams were made of glass

One day a child was standing in front of the cage

And touched her gently

The girl was pale and never before spoke a word

The girl opened the cage

But the nightingale was to weak to move her wings

The child gentle took the bird and brought her to the river

For one last time the nightingale saw the sun again

Then she closed her eyes

But when she died, a part became one with this child

The girl broke her silence

And sang beautiful songs

It seemed that the nightingale was singing through the child

From then on the child also knew of pain and sorrow

And sometimes her small heart

Which was made of glass

Was aching

Years later the girl became a woman

She fell in love and sang of joy and happiness

But one day their love ended and her heart

Which was made of glass

Broke

Давним-давно я знав царство

Де все було зі скла

Палац, їхні мрії, їхні серця

Але найдивовижнішим був соловей

Маленький і непоказний

Вона жила внизу біля річки

Її голос був вабливий

Король почув її чудовий голос

І запросив солов’я співати у палац

Вона співала, король був зворушений до сліз

Тому він бажав, щоб вона залишилась, і побудував для неї чудову клітку

Клітка була зі скла

Маленька пташка співала й співала

Але люди не могли насититися

Її голос слабшав з кожним днем

Сумними були її пісні

Вони нагадали їй про свободу

І вітер вона відчула своїми крилами

У снах вона була біля річки

У снах вона була вільною

Її пісні, оплакування кращого життя

З часом люди втомилися від неї

Її покинули

Релікт минулих часів, що чекає останнього подиху

Коли мрії створювали зі скла

Одного разу перед кліткою стояла дитина

І ніжно доторкнувся до неї

Дівчина була бліда і ніколи раніше не говорила ні слова

Дівчина відкрила клітку

Але соловей був слабкий, щоб рухати крилами

Дитина ніжно взяла пташку і принесла до річки

Востаннє соловей знову побачив сонце

Потім вона закрила очі

Але коли вона померла, частина з цією дитиною стала єдиною

Дівчина порушила мовчання

І співали красиві пісні

Здавалося, що соловей співає через дитину

Відтоді дитина також знала про біль і горе

А іноді її маленьке серце

Який був виготовлений зі скла

Боліла

Через роки дівчина стала жінкою

Вона закохалася і співала про радість і щастя

Але одного дня їхнє кохання обірвалося і її серце

Який був виготовлений зі скла

Зламався