La Panchina - Peppino Di Capri

L’anima come un giornale

Vecchio da accartocciare

Un passato ingiallito ai piedi suoi si posò

Solo su una panchina si addormentò

Ma un angelo per caso passava lì e si mise accanto

I suoi capelli bianchi accarezzò e il vecchio per incanto

Ridiventò bambino e sorrideva perché

Stringeva tra le mani

Speranze del domani

E il più bell’aquilone del mondo da lui volò

E anche la primavera si risvegliò

E venne il tempo e disse stasera io gli faccio un favore

Ritorno a quando lui si sedeva lì col suo primo amore

E venne il cielo a dire stasera io accendo le stalle

E a quei due innamorati su quella panchina

.offrirò le più belle…

Han visto una panchina di notte volare via

E mille e più panchine seguire la sua scia

Con sopra tanta gente che non aveva più età

Stanotte diamo stelle a chi non ne ha…

Solo su una panchina l’hanno trovato così

Quel che è sembrato strano

È che aveva una stella in mano

Душа як газета

Старий, щоб м'яти

Пожовкле минуле осіло біля його ніг

Сам на лавці він заснув

Але випадково туди пройшов ангел і став поруч

Її біле волосся погладило і старого за магією

Він знову став дитиною і посміхнувся бо

Він тримав у руках

Надії завтрашнього дня

І від нього злетів найкрасивіший у світі повітряний змій

І весна теж прокинулася

І настав час, і він сказав сьогодні ввечері, що я зроблю йому послугу

Я повертаюся до того, коли він сидів там зі своїм першим коханням

І небо прийшло сказати, що сьогодні ввечері я запалю стайні

І тим двом коханцям на тій лавці

.Я запропоную найкрасивіші...

Бачили, як вночі відлітає лавка

А за нею йде тисяча й більше лавок

З такою кількістю людей, які вже не були у віці

Сьогодні ми даруємо зірки тим, у кого їх немає...

Тільки на лавці знайшли його таким

Що здавалося дивним

Просто у нього в руках була зірка