Silent - Paula Cole

When Karl and his sister, united me in their tribe

I felt a strength in numbers embolding my shyness

I laughed at other people

At their bodies, at their hair

I became the vicious girl inside parroting her despair

And one day cold as calculation, Karl went too far

Intentional in his hurting, physical in his war

To the shyest one of all of us

The tenderest lonely heart

I watched in horror, helpless, silent, as the moment passed me, gone

Flying to the world tour, 25 and free

With condescending attitudes, from British men in cliques

When I imbibed too much Schnapps one night, in a Swiss hotel

One tour manager, felt this was the green light, pressed me down

On the bed, by my surprise, dick and tongue pressed hard

What a sad excuse of a man, thinking this what one does

Showing him out with deep disdain I kept the truth concealed

Cutting myself off from my own feelings, I kept on in silent hurt

My introversion in the kitchen, 30 years past, amongst the Moms

I don’t share with them my secrets, staying safe from all their gossip

Their husbands in the parlor, Huddled close together

Palpable discomfort when I join them in their circle

Looking for a conversation I listen to them speak

Jockeying one-upmanship, subconscious insecurity

I add my twenty cents to the room — how flatly it does land

Unaccustomed to a woman of mind, they wish to conquer me instead

«Hush, child!" — I hear my great grandmother whisper in my mind

It remains as relevant today here amongst this boring party

I don’t know where I stand

I go rogue, go quiet quicksand

Folding into myself, losing voice, to a moment passed again

Absorbing painful lessons, standing on my ground

I advocate, I’m blue in the face, I’m the leader of the crowd

But inside I’m a coward, still the little girl

Bystanding in my silence next to Karl bullying her

For nothing is so simple, the bully is the weak

Afraid to be tormented, tormenting for pre-empting

For Karl yearned for Father, for love, for attention

He acted out the monster inside his lonely hurting

There is never enough love, there is never enough listening

There is never enough of our mothers, to give us all we’re missing

I took on the silence, mandated by generations

But no more shall I be the mute and deaf and dumb submissive

Коли Карл і його сестра об’єднали мене у своє плем’я

Я відчула силу в числах, які підсилюють мою сором’язливість

Я сміявся з інших людей

На їх тіла, на їхнє волосся

Я стала злісною дівчиною всередині, що повторює свій відчай

І одного дня, холодного, як розрахунок, Карл зайшов занадто далеко

Навмисний у нанесенні йому болі, фізичний у війні

Для найсором’язливішого з усіх нас

Найніжніше самотнє серце

Я з жахом дивився, як безпорадний, мовчазний, як мить пройшла

Політ у світове турне, 25 і безкоштовно

З поблажливим ставленням, від британських чоловіків у кліках

Коли одного вечора я випив забагато шнапсу в швейцарському готелі

Один тур-менеджер, який відчув, що це зелене світло, притиснув мене

На ліжку, на мій сюрприз, член і язик сильно притиснулися

Яке сумне виправдання людини, думаючи, що це робить

Показуючи його з глибокою зневагою, я приховував правду

Відрізаючись від власних почуттів, я продовжував мовчки, боляче

Моя інтроверсія на кухні 30 років тому серед мам

Я не ділюся з ними своїми секретами, захищаючись від усіх їхніх пліток

Їхні чоловіки в гостині, притиснуті один до одного

Відчутний дискомфорт, коли я приєднуюсь до їхнього кола

Шукаю розмову, я слухаю, як вони говорять

Жокейство, підсвідома невпевненість

Я додаю свої двадцять центів у кімнату — як рівно вона приземляється

Не звикли до жінки розуму, вони хочуть завоювати мене замість

«Тихо, дитино!» — чую, як шепоче моя прабабуся в думках

Це залишається актуальним сьогодні серед цієї нудної вечірки

Я не знаю, де я стою

Я виходжу на шахрайство, ходжу тихий швидкий пісок

Згорнувшись у себе, втративши голос, щоб мить знову минула

Вбираючи болючі уроки, стоячи на мої землі

Я заступаю, я синій у обличчі, я лідер натовпу

Але всередині я боягуз, все ще маленька дівчинка

Стоячи в мовчанні поруч із Карлом, який знущався над нею

Бо ніщо не так просте, хуліган — слабкий

Боятися мучитися, мучитися за випередження

Бо Карл жадав батька, любові, уваги

Він витворив монстра всередині своєї самотньої болі

Ніколи не вистачає любові, ніколи не вистачає слухання

Наших матерів ніколи не вистачає, щоб вони дали нам усе, чого нам не вистачає

Я взявся за мовчання, наказуваного поколіннями

Але я більше не буду німим і глухонімим покірним