Pars Pas - Patrick Bruel

On est tout seul quand on a mal… bien sûr,

Quand on dégueule le bleu trop pâle des murs.

Cette douleur qui te serre et moi qui peux rien faire.

Ce silence… j' te connais bien

Tu dis tellement… tellement… quand tu dis rien.

Parle-moi… même si je sais tout déjà.

Parle-moi… de tout, de rien, mais de toi

Et même si t’as encore envie de pleurer

Si t’as encore envie de te tailler la peau;

Si tu crois plus en rien, même plus en tes mots

Parle-moi… me laisse pas, te laisse pas…

On était fous, on était forts

On riait d' tout, même de la mort.

Toi qui rêvais plus haut que moi.

Toi qui savais c' qu’on n’apprend pas.

A qui tu vas faire croire que t’es au bout d' la route?

A qui tu vas faire croire que tu lâches, que tu doutes?

Que tu veux plus te battre, que ton corps te dégoûte?

Pas àmoi, non, non, pas àmoi…

Rappelle-toi… rappelle-toi…

Je t’arracherai d’ici, je casserai toutes les portes,

J’irai crier partout qu' c’est la mort qui est morte !

On partira chasser les nuages et les filles,

On les fera danser, on piquera tout c' qui brille.

Alors si t’as encore envie de pleurer

Et si tu veux tomber àgenoux pour prier,

Je prierai avec toi ces dieux que je déteste

Pour que tu restes, pour que tu restes…

Pour que tu restes…

Pardonne-moi, je m'égare… mais tout me fait peur ce soir

Le temps d’apprendre, le temps d’aimer

Faut tout rendre, tout laisser.

A qui tu vas faire croire que t’es au bout d' la route?

Que tu lâches, que tu doutes?

Que ton corps te dégoûte?

Pas àmoi…

J’entends… ton c?"ur qui bat…

C’est plus fort… c’est plus fort que ça…

Parle-moi… j’entends… ton c?"ur qui bat…

C’est plus fort… c’est plus fort que ça…

Lâche pas… t’es plus fort que ça…

Mais pars pas… pars pas… pars pas…

Ми одні, коли нам боляче... звичайно,

Коли блювало надто блідо-блакитні стіни.

Цей біль, що стискає вас і мене, що нічого не може зробити.

Ця тиша... Я тебе добре знаю

Ти кажеш так... так... коли нічого не кажеш.

Поговори зі мною... хоча я вже все знаю.

Говори зі мною... про що завгодно, тільки про себе

І навіть якщо все одно хочеться плакати

Якщо ви все ще хочете вирізати шкіру;

Якщо ти більше ні в що не віриш, тим більше у свої слова

Говори зі мною... не залишай мене, не залишай себе...

Ми були божевільними, ми були сильні

Ми сміялися над усім, навіть над смертю.

Ти, що мріяв вище за мене.

Ви, хто знав те, чого ми не вчимося.

Кого ти змусиш повірити, що ти на дорозі?

Кого ти збираєшся змусити повірити, що ти відпускаєш, що ти сумніваєшся?

Що ти більше не хочеш сваритися, що твоє тіло тобі гидко?

Не мені, ні, ні, не мені...

Пам'ятай... пам'ятай...

Я вирву тебе звідси, я виламаю всі двері,

Я буду кричати скрізь, що смерть мертва!

Ми підемо гнатися за хмарами та дівчатами,

Ми змусимо їх танцювати, вкрадемо все, що блищить.

Тож якщо ти все ще хочеш плакати

І якщо ти хочеш впасти на коліна, щоб помолитися,

Я буду молитися з тобою тим богам, яких я ненавиджу

Щоб ти залишився, щоб ти залишився...

Щоб ти залишився…

Вибачте, я відволікаюся... але сьогодні ввечері мене все лякає

Час вчитися, час любити

Треба все повернути, все залишити.

Кого ти змусиш повірити, що ти на дорозі?

Що ти відпустив, що ти сумніваєшся?

Що ваше тіло викликає у вас огиду?

Не для мене…

Я чую... твоє серце б'ється...

Це сильніше... це сильніше, ніж це...

Говори зі мною… Я чую… твоє серце б’ється…

Це сильніше... це сильніше, ніж це...

Не здавайся... ти сильніший за це...

Але не йди... не йди... не йди...