Lamento dos Imperfeitos - Padre Fábio de Melo

Não sou perfeito

Estou ainda sendo feito

E por ter muito defeito

Vivo em constante construção

Sou raro efeito

Não sou causa e a respeito

Da raiz que me fez fruto

Desfruto a divina condição

Em noites de céu apagado

Desenhos as estrelas no chão

Em noites de céu estrelado

Eu pego as estrelas com a mão

E quando a agonia cruza a estrada

Eu peço pra Deus me dar sua mão

Sou seresteiro

Sou poeta, sou romeiro

Com palavra, amor primeiro

Vou rabiscando o coração

Vou pela rua

Minha alma as vezes nua

De joelhos pede ao tempo

A ponta do seu cobertor

Vou pelo mundo

Cruzo estradas, num segundo

Mundo imenso, vasto e fundo

Todo alojado em meu olhar

Sou retirante

Sou ao rio semelhante

Se me barram, aprofundo

Depois vou buscar outro lugar

я не ідеальний

Я все ще закінчую

І за наявність великої кількості дефектів

Я живу під постійним будівництвом

У мене рідкісний ефект

Я не є причиною і про

З кореня, який зробив мені плід

Я насолоджуюся божественним станом

У ночі темного неба

Малюнки зірок на підлозі

У ночі зоряного неба

Я беру зірки рукою

І коли дорогу перетинає агонія

Я прошу Бога дати мені свою руку

Я серенадер

Я поет, я паломник

Насамперед зі словом любов

Я малюю своє серце

Я йду по вулиці

Моя душа часом оголена

З колін запитайте час

Кінчик вашої ковдри

Я ходжу по світу

Перехрестя дороги, за секунду

Величезний, величезний і глибокий світ

Усе помістилося в моєму погляді

Я мігрант

Я схожий на річку

Якщо мені забороняють, я заглиблюсь

Тоді я буду шукати інше місце