The End Is Nigh - Oxiplegatz

Like a ripple on the ocean, flee these years of mine.

Oh the bonds of time — the squandering of lives,

While the world turns ever on.

Eternal — the plague that haunts us,

The serpents eye, the breath of winter, the reaper,

The flame that scorches the soul of man — cold, cold…

Lingering voices, whispering tales;

«The Earth that we are spawn of renders our fluids to ocean and rain.

Gone, gone, our deeds and glory».

Farewell, you land of despondency…

What journey — the End?

What alien land awaits the soul of man?

The sparkling womb where stars are born, the solemn halls of heaven.

Seeking solace from deaths furnace as shadows fall upon us…

Now ghastly my eyes burn, and stars.

And stars…

Мов брижі в океані, тікай ​​ці мої роки.

О, узи часу — розбазарювання життя,

Поки світ постійно обертається.

Вічна — чума, що переслідує нас,

Зміїне око, подих зими, косар,

Полум’я, що палить душу людини — холодне, холодне…

Затягнулися голоси, шепочуть казки;

«Земля, з якої ми народжені передає наші рідини океану та дощу.

Пішли, пішли наші діла і слава».

Прощай, країна зневіри…

Яка подорож — Кінець?

Яка чужа земля чекає на душу людини?

Блискуче лоно, де народжуються зірки, урочисті зали небес.

Шукаючи розради в печі смерті, коли на нас падають тіні…

Тепер жахливо горять мої очі і зірки.

І зірки…