White Dust - Otto Dix

Мы ночами уходим в наши тёмные страны,

Белым пеплом посыпав раскаленные раны.

И за все наши грёзы нас Небо накажет.

Но никто не услышит, и никто не прикажет.

И никто нам не нужен, никого мы не любим.

Мы не будем такими, как все прочие люди.

По дешёвке продали мы теням наши души.

Кто-то тихо вливает яд молитвы нам в уши.

Белый пепел полоской – наша вечная плаха.

Там, куда мы уходим, нет ни боли, ни страха.

Наше время сквозь пальцы водой утекает.

Там, куда мы уходим, нас никто не поймает.

Там лишь тот выживает, кто подвержен сомненью,

Тот, кто мог притворяться своей собственной тенью.

Не терпеть состраданья, не испытывать жалость –

Это всё, что мы можем, что нам делать осталось.

Ми ночами йдемо в наші темні країни,

Білим попелом посипавши розпечені рани.

І за всі наші мрії нас Небо покарає.

Але ніхто не почує, і ніхто не накаже.

І ніхто нам не потрібний, нікого ми не любимо.

Ми не будемо такими, як усі інші люди.

Дешево продали ми тіням наші душі.

Хтось тихо вливає отруту молитви нам у вуха.

Білий попіл смужкою – наша вічна плаха.

Там, куди ми йдемо, немає болю, ні страху.

Наш час крізь пальці водою витікає.

Там, куди ми йдемо, нас ніхто не зловить.

Там лише той виживає, хто піддається сумніву,

Той, хто міг прикидатися своєю власною тінню.

Не терпіти співчуття, не жалкувати –

Це все, що ми можемо, що робити залишилося.