Прошлое - Otto Dix

Молчаливые дети в хрустальном аду,

У своих грёз и песен бредут в поводу.

Одиноки и слепы, смертельно больны,

Никому не подвластны, лишь ночи верны.

В прошлом остались золотые года.

Прощай моё солнце, прощай навсегда.

Серебряных нитей сплетается сеть,

Моей птице-душе из неё не взлететь.

И идут эти дети тропой без конца,

И у каждого рана на месте лица.

Они молча подходят к закрытым вратам,

Словно тени, ступая по жёлтым цветам.

В прошлом остались золотые года.

Прощай моё солнце, прощай навсегда.

Серебряных нитей сплетается сеть,

Моей птице-душе из неё не взлететь.

Величайшее несчастье — быть счастливым в прошлом.

Мовчазні діти в кришталевому пеклі,

У своїх мрій і пісень бредуть у приводу.

Самотні і сліпі, смертельно хворі,

Нікому не підвладні, лише ночі вірні.

Минулого залишилися золоті роки.

Прощай моє сонце, прощай назавжди.

Срібних ниток сплітається мережа,

Моїй птиці-душі з неї не злетіти.

І йдуть ці діти стежкою без кінця,

І у кожного рана на місце особи.

Вони мовчки підходять до закритої брами,

Немов тіні, ступаючи по жовтих кольорах.

Минулого залишилися золоті роки.

Прощай моє сонце, прощай назавжди.

Срібних ниток сплітається мережа,

Моїй птиці-душі з неї не злетіти.

Найбільше нещастя — бути щасливим у минулому.