Орфей - Otto Dix

Сколько стихов, не тебе посвящённых,

Рвал я в кровавые клочья руками,

Что знаков судьбы верою посвящённых

Блуждал я во тьме преисподней веками.

Ты побежать за мною по снегу

Вряд ли захочешь, и вряд ли сумеешь.

Ты превратишься из альфы в омегу

И в сердце моём потихоньку истлеешь.

Я Орфей, а ты моя Эвридика,

Но ты остаёшься в снежном аду

Я отвернусь цепенея от крика,

И не оглядываясь, уйду.

Нас за руку тени берут, провожая,

И молча ведут за собой в бесконечность.

Изящно тебя от меня отрывая,

Даря одиночества стылую вечность.

Я годы потратил на поиски счастья,

Спускаясь в Аид, на Олимп поднимаясь

Любовь-это зверь с окровавленной пастью

Мы гибнем поймать его тщетно пытаясь.

Я Орфей, а ты моя Эвридика,

Но ты остаёшься в снежном аду

Я отвернусь цепенея от крика

И не оглядываясь, уйду.

Я отвернусь цепенея от крика

И не оглядываясь, уйду.

Скільки віршів, не тобі посвячених,

Рвав я в кроваві клапті руками,

Що знаків долі вірою присвячених

Блукав я в темряві пекла віками.

Ти побігти за мною по снігу

Навряд чи захочеш, і навряд чи зумієш.

Ти перетворишся з альфи на омегу

І в серці моєму потихеньку зітлієш.

Я Орфей, а ти моя Еврідіка,

Але ти залишаєшся в сніжному пеклі

Я відвернуся ціпеніючи від крику,

І не озираючись, піду.

Нас за руку тіні беруть, проводжаючи,

І мовчки ведуть за собою в нескінченність.

Витончено тебе від мене відриваючи,

Даруючи самотності стилу вічність.

Я роки витратив на пошуки щастя,

Спускаючись в Аїд, на Олімп піднімаючись

Любов-це звір з окровавленою пащею

Ми гинемо зловити його марно намагаючись.

Я Орфей, а ти моя Еврідіка,

Але ти залишаєшся в сніжному пеклі

Я відвернуся ціпеніючи від крику

І не озираючись, піду.

Я відвернуся ціпеніючи від крику

І не озираючись, піду.