Risen to Ruin - Omnicide

Set the stage for our

Ultimate play,

In tribute to

Sickening paragons.

Created

In token of hatred,

Now enacted,

Armageddon attracted

Six billion actors,

In rank and file,

Rehearsing bygone grudges.

Doom directs this production.

«The fire kindled for your enemy will ultimately burn yourself.»

This wise aphorism fading away

Like the laughter of children slaughtered.

All drowned in arising downfall

So sick and tired

Of decency

My pen’s flying

Across the sheet

The venomous creation

Sentences of damnation

Out of letters of deliverance.

Sage pages turned to perverse script,

With requisites forged in armouries.

The curtain has risen to ruin.

Insidiously laming

Their audience mind

Parched streams of consciousness

Fake feelings of true bliss

Reason ad absurdum as we silently observe and nod,

Clinging to the performance of the play:

«Necessity before humanity.»

In whom our culture burns.

In whom your children burn!

At first it seems

That there’s no rest

The blasphemers

Fulfilled their quest

But later the

Play changes vast

By killing of

The complete cast

In (it's) conclusion fairly lucid:

Everything turns to dust!

But graced with interpretative dualism,

Here’s how to comprehend this end:

To let one’s feelings reign

Will end in tragedy,

But thinking might at last

Restrict the misery

To understand these words

Dark and profane

Will turn this final act

Into a comedy humane

So laugh as the whole world cries out in pain

All in vain

So laugh as the whole world cries out in pain

Just enjoy the end

«As flies to wanton boys

Are we to the gods,

They kill us for their sport.»

So why try to struggle

In sight: The end of the road

The (final) destination

The end of the play

Annihilation

«Death smiles at us all

But all a man can do

Is spitefully smile back

Nothing left to prove

So laugh as the whole world cries out in pain

All in vain

So laugh as the whole world cries out in pain

Just enjoy the end

Створіть основу для нашого

Остаточна гра,

На знак поваги до

Огидні зразки.

Створено

На знак ненависті,

Тепер прийнято,

Армагедон приваблює

Шість мільярдів акторів,

У рядовому складі,

Репетиція минулих образ.

Дум керує цим виробництвом.

«Вогонь, запалений для вашого ворога, зрештою спалить вас самих».

Цей мудрий афоризм згасає

Як сміх забитих дітей.

Усе потонуло в падінні

Такий хворий і втомлений

Порядності

Моя ручка летить

Поперек аркуша

Отруйне створення

Вироки прокляття

Поза листами про доставку.

Мудрі сторінки перетворилися на збочений сценарій,

З реквізитами, викуваними в збройових палатах.

Завіса піднялася до руїни.

Підступно кульгає

Їхній розум аудиторії

Висохлі потоки свідомості

Фальшиві відчуття справжнього блаженства

Причина ad absurdum, поки ми мовчки спостерігаємо та киваємо,

Чіпляючись за виконання п’єси:

«Необхідність перед людством».

У кому горить наша культура.

В кому горять твої діти!

Спочатку здається

Що немає відпочинку

Богохульники

Виконали їх квест

Але пізніше

Гра змінюється величезна

Шляхом вбивства

Повний акторський склад

У (це) висновок досить зрозумілий:

Все перетворюється на прах!

Але прикрашений інтерпретаційним дуалізмом,

Ось як розуміти цей кінець:

Дозволити панувати своїм почуттям

Закінчиться трагедією,

Але подумати, можливо, нарешті

Обмежте нещастя

Щоб розуміти ці слова

Темний і профанний

Перетвориться цей заключний акт

У гуманну комедію

Тож смійся, поки весь світ плаче від болю

Все марно

Тож смійся, поки весь світ плаче від болю

Просто насолоджуйтесь кінцем

«Як мухи до розпусних хлопців

Ми до богів,

Вони вбивають нас за свій спорт».

Тож навіщо намагатися боротися

Видно: кінець дороги

(Кінцевий) пункт призначення

Кінець п’єси

Анігіляція

«Смерть посміхається нам усім

Але все, що може зробити чоловік

Є злісна посмішка у відповідь

Не залишилося нічого доводити

Тож смійся, поки весь світ плаче від болю

Все марно

Тож смійся, поки весь світ плаче від болю

Просто насолоджуйтесь кінцем