Дерево - Олег Ефремов, Иван Любезнов, Анатолий Папанов

Увидя, что топор Крестьянин нёс,

«Голубчик, — Деревцо сказало молодое, —

Пожалуй, выруби вокруг меня ты лес,

‎Я не могу расти в покое:

‎Ни солнца мне не виден свет,

‎Ни для корней моих простору нет,

‎Ни ветеркам вокруг меня свободы,

Такие надо мной он сплесть изволил своды!

Когда б не от него расти помеха мне,

Я в год бы сделалось красою сей стране,

И тенью бы моей покрылась вся долина;

А ныне тонко я, почти как хворостина».

‎Взялся Крестьянин за топор,

‎И Дереву, как другу,

‎Он оказал услугу:

Вкруг Деревца большой очистился простор;

‎Но торжество его недолго было!

‎То солнцем дерево печет,

‎То градом, то дождем сечёт,

И ветром, наконец, то Деревцо сломило.

«Безумное!

— ему сказала тут змея, —

‎Не от тебя ль беда твоя?

Когда б, укрытое в лесу, ты возрастало,

Тебе б вредить ни зной, ни ветры не могли,

Тебя бы старые деревья берегли;

А если б некогда деревьев тех не стало,

‎И время их бы отошло,

Тогда в свою чреду ты столько б возросло,

‎Усилилось и укрепилось,

Что нынешней беды с тобой бы не случилось,

И бурю, может быть, ты б выдержать могло!»

Побачивши, що сокира Селянин ніс,

«Голубчику, — Деревце сказала молоде, —

Мабуть, вирубай навколо мене ти ліс,

Я не можу рости в спокої:

‎Ні сонця мені не видно світло,

‎Ні для мого коріння немає простору,

‎Ні вітерцям навколо мене свободи,

Такі наді мною він сплести звільнив склепіння!

Коли б не від нього рости перешкода мені,

Я в рік би стало красою цій країні,

І тінню б моєю покрилася вся долина;

А нині тонко я, майже як хмиз».

Взявся Селянин за сокиру,

‎І Дереву, як другу,

‎Він надав послугу:

Навколо Деревця великий очистився простір;

‎Але торжество його недовго було!

‎Те сонцем пече дерево,

‎То градом, то дощем січе,

І вітром, нарешті, Деревце зламало.

«Божевільне!

- йому сказала тут змія, -

Чи не від тебе біда твоя?

Коли б, приховане в лісі, ти зростала,

Тобі б шкодити ні спека, ні вітри не могли,

Тебе б старі дерева берегли;

А якби колись дерев тих не стало,

‎І час їхній відійшов,

Тоді в свою чергу ти стільки б зросла,

‎Посилилося і зміцнилося,

Що теперішнього лиха з тобою б не трапилося,

І бурю, можливо, ти б витримати могло!