Mermaid - Okkervil River

So I said, man pull her out of the water

And then, lay on hands and bind back her flippers and tail

Until international waters

And there we’ll feel

All that’s human inside of her

So she’s chilly and slick

On her hips where the scales meet with skin

With a sickening flick of her tail

Circling her gills filled with cold salty water

And she thrashes and twirls

Her freezing fins fluttering

But she’s pretty I think

With her hair dark as ink

And her belly bone-white

And her lips of a slight seashell pink

Lightly part as she’s tonguing the tub’s rusty rim

As the salt water it flows out again

Oh, farewell is to the land we know well

We’ll never be touching again

To fields where we rambled and ran

Farewell to our wives and children

Let’s stand on the deck and let’s watch

Them all disappearing

And the days all float by

And the days over waves under sky

And the weeks slowly leak into years

The last islands are all left behind

As we silently sail

Until late some dark night a wild wind starts to wail

And our map blows away

And our compasses fail

And it’s out on the lost boiling black water where

I see her float out

She’s so thin and so pale

I see her rise up

She’s so fast and so fair

My hands meet and they press to a point in the air

But my mouth fills with more panic than prayer

And my skull fills with more colour than care

And my heart fills with love, with too much love to bear

And I know that I’ll stay, that she’ll always be there

My hands suck in cold, sad seaweed strung through her hair

Тож я казав, чоловік витяг її з води

А потім лягти на руки і зав’язати їй ласти та хвіст

До міжнародних вод

І там ми відчуємо

Усе людське всередині неї

Тож вона холодна й гладка

На стегнах, де лусочки стикаються зі шкірою

З нудотним помахом хвоста

Круглить її зябра наповнені холодною солоною водою

А вона молотить і крутиться

Її морозні плавники тріпочуть

Але я думаю, що вона гарна

Її волосся темне, як чорнило

А живіт у неї білий

А її губи злегка рожевого кольору з черепашкою

Злегка розійдіться, коли вона торкається язиком по іржавому обідку ванни

Як солена вода вона витікає знову

О, прощання з землею, яку ми добре знаємо

Ми більше ніколи не торкаємося

До полів, де ми блукали й бігали

Прощайте наші дружини та діти

Давайте встанемо на палубу й подивимось

Вони всі зникають

І всі дні пливуть

І дні над хвилями під небом

І тижні повільно перетікають у роки

Останні острови залишилися позаду

Коли ми тихо пливемо

Аж до пізньої темної ночі починає завивати дикий вітер

І наша карта здуває

І наші компаси виходять з ладу

І це на загубленої киплячій чорній воді, де

Я бачу, як вона випливає

Вона така тонка й така бліда

Я бачу, як вона піднімається

Вона така швидка і така справедлива

Мої руки зустрічаються, і вони тиснуться до точки в повітрі

Але мої роти наповнюються більше панікою, ніж молитвою

І мій череп наповнюється більше кольорів, ніж турботи

І моє серце наповнюється любов’ю, занадто великою любов’ю, яку не витримати

І я знаю, що залишусь, що вона завжди буде поруч

Мої руки всмоктують холодні сумні водорості, нанизані крізь її волосся