Телефонный звонок - Обаяние Невовлечённости

Телефонный звонок.

Разговор.

Успокоение…

Времени жаль, когда-то утраченного навсегда и впустую.

В сонме сомнений мне еще дорого чье-то мнение.

Я у обочины жду встречных фар, голосую.

Куда занесет в этот раз — не предвижу и не хочется думать.

Кончится ночь, жаль, конечно, но мудренее вечера утро.

Завтра, представь себе, я целый день буду светлой и мудрой,

А послезавтра кончатся силы, со мной опять будет трудно.

Знаю!.. Что поделать — ночная рефлексия лишь погружает

В черную яму души, и обратно опять нету хода.

Тают голубые снега — это смена времени года,

Тают надо мной облака, оставляя бездонной свободу…

Телефонный звонок.

Разговор.

Радости слезы…

Как это много — просто услышать далекий твой голос,

Ставший родным, утверждающий, что не бывает поздно,

Мы еще живы — тем и сильны, тем и родственны звездам.

А сказки подходят к концу, и наша — не исключение.

Tabula rasa — жди вдохновения и начинай сначала.

Страшно, ведь я не знаю, может ли быть продолжение,

Страшно от того, что ночью приходится греться свечами.

Телефонный звонок.

Разговор.

Понемногу уходит тоска…

Начинаю искать себя в утреннем солнце.

Радость моя,

Всего тебе самого!

И радость смеется…

Спасибо, звони.

Я надеюсь, до скорого…

Телефонний дзвінок.

Розмова.

Заспокоєння…

Часу шкода, колись втраченого назавжди і марно.

У сонмі сумнівів мені ще дорога чиясь думка.

Я у на узбіччі чекаю зустрічних фар, голосую.

Куди занесе в цей раз — не передбачаю і не хочеться думати.

Скінчиться ніч, шкода, звичайно, але мудріший вечора ранок.

Завтра, уяви собі, я целий день буду світлою і мудрою,

А післязавтра закінчаться сили, зі мною знову буде важко.

Знаю!.. Що поробити — нічна рефлексія лише занурює

В чорну яму душі, і назад знову немає ходу.

Тануть блакитні сніги - це зміна пори року,

Тануть наді мною хмари, залишаючи бездонною свободу.

Телефонний дзвінок.

Розмова.

Радості сльози...

Як це багато— просто почути далекий твій голос,

Став рідним, який стверджує, що не буває пізно,

Ми ще живі — тим і сильні, тим і споріднені зірок.

А казки підходять до кінця, і наша — не виняток.

Tabula rasa - чекай натхнення і починай спочатку.

Страшно, адже я не знаю, чи може бути продовження,

Страшно від того, що вночі доводиться грітися свічками.

Телефонний дзвінок.

Розмова.

Потроху йде туга.

Починаю шукати себе в ранковому сонці.

Радість моя,

Усього тобі самого!

І радість сміється...

Дякую, дзвони.

Я сподіваюся, до скорого…