Ребро - Обаяние Невовлечённости

Научи меня просто прощать,

Научи начинать сначала,

Научи меня замечать радость встреч

В суете вокзалов,

Научи меня верить и ждать,

Как-то жить в этой новой реальности,

Оставляя, не забывать,

Вместе быть и в горе, и в радости.

Одари меня словом Божьим серебром,

Расскажи, как наступают холода,

Как болит отсутствующее ребро,

Как не видеть срам и не познать стыда.

Как в обличьи боли нам вещает жизнь,

Что в твоем стакане льется через край,

А потом вернись,

А потом ложись,

А потом глаза закрывай…

Я опять вернулась туда,

Мне опять ночами не спится,

Слишком хочется увидать белый снег

На твоих ресницах.

А меня словно нету с утра,

Мне так хочется очутиться

В том далеком светлом вчера,

Там, где нас учили быть птицами…

Алёна Кавкова.

Навчи мене просто прощати,

Навчи починати спочатку,

Навчи мене помічати радість зустрічей

У метушні вокзалів,

Навчи мене вірити і чекати,

Якось жити в цій новій реальності,

Залишаючи, не забувати,

Разом бути і в горі, і в радості.

Обдаруй мене словом Божим сріблом,

Розкажи, як настають холоди,

Як болить відсутнє ребро,

Як не бачити сором і не пізнати сорому.

Як у лику болю нам віщає життя,

Що у твоєму склянці ллється через край,

А потім вернись,

А потім лягай,

А потім очі закривай…

Я знову повернулася туди,

Мені знову ночами не спиться,

Занадто хочеться побачити білий сніг

На твоїх віях.

А мене як нема з ранку,

Мені так хочеться опинитися

У цьому далекому світлому вчора,

Там, де нас вчили бути птахами.

Олена Кавкова.