Argilla - Numi, Depha Beat

Mele marce, marce di elefanti sopra i vostri crani

Rime come punte di ossidiana spezzano ossi umani

Sto al banchetto degli anziani per raccogliere le briciole

Convivio, per combriccole di cani

L’allegoria che si cela dietro ogni poesia

Questa merda è sia la mia fede sia filosofia

Il mio De Monarchia è l’uomo che nobilita la stirpe

Non la stirpe che fa i nobili è un’ideologia

E io sono esiliato, ostracizzato come i guelfi bianchi dopo Bonifacio Ottavo

Ho rinnegato il posto dove sono stato ho anche pellegrinato

Perché a pelle mi è stato sempre sul cazzo chi si è omologato

Roma borghese ghibellina è giù con me da prima

Contro chi ha ammassato una ricchezza da esporre in vetrina

E io mi basto credo, dalla mia parte pure il basso ceto

Come San Francesco ho alzato il tasso medio

Buona famiglia, cattive amicizie

(com'è) buona tua figlia ma in giro succhia cazzi come liquirizie

Mozza la testa all’idra, leva la sabbia dalla mia clessidra

In bocca ho un mitra, di rime ne ho una cifra

È Stilnovo tradizione estravagante

Non capisci mezzo testo mio fra' trova una variante

Siamo tutti dalla stessa parte come nelle artes

In questa merda Giove, Marte

Vi guardo sopra il monte Olimpo e siete tutti uguali (siete tutti uguali,

dal primo all’ultimo)

Tutti umani tutti si frantumano con proprie mani (ci distruggiamo da soli,

come sempre)

Non faccio nomi, li scrivo sopra vasi rotti (devo lasciare il segno in qualche

modo)

Pezzi d’argilla, cocci, ostracismo, stronzi (E rimango esiliato)

Vi guardo sopra il monte Olimpo e siete tutti uguali

Tutti umani, tutti si frantumano con proprie mani

Non faccio nomi, li scrivo sopra vasi rotti

Pezzi d’argilla, cocci, ostracismo, stronzi

Vi guardo sopra il monte Olimpo e siete tutti uguali

Tutti umani, tutti si frantumano con proprie mani

Non faccio nomi, li scrivo sopra vasi rotti

Pezzi d’argilla, cocci, ostracismo, stronzi

Гнилі яблука, гнилі слони на ваших черепах

Рими, наче обсидіанові шипи, ламають людські кістки

Я на бенкеті у старших збирати крихти

Convivio, для банд собак

Алегорія, яка стоїть за кожним віршем

Це лайно — і моя віра, і філософія

Мій De Monarchia — це людина, яка облагороджує рід

Родина, яка створює дворян, не є ідеологією

І я вигнаний, підданий остракизму, як білі гвельфи після Боніфація Оттаво

Я відмовився від місця, де я був, я також здійснив паломництво

Тому що ті, хто затвердив себе, завжди були на моєму лайні

Буржуазний гібеллінський Рим був зі мною віддавна

Проти тих, хто накопичив багатство, щоб вивісити на вітрині

І я думаю, що мені достатньо, на моєму боці також нижчий клас

Як і святий Франциск, я підвищив середню ставку

Хороша родина, погані друзі

(як є) добра ваша дочка, але навколо смокче півні, як солодку

Зніміть голову гідри, приберіть пісок з мого пісочного годинника

В роті у мене автомат, у мене є ряд рим

Стильново – це екстравагантна традиція

Ви не розумієте половини мого тексту між «знайти варіант».

Ми всі на одному боці, що й у мистецтві

У цьому лайні Юпітер, Марс

Я дивлюся на тебе на горі Олімп і ти всі однакові (ви всі однакові,

від першого до останнього)

Всі люди розбиваються своїми руками (ми знищуємо себе,

як завжди)

Я не називаю імен, я пишу їх на розбитих вазах (на деяких я повинен залишити свій слід

шлях)

Шматки глини, черепки, остракизм, мудаки (І я залишаюся засланим)

Я дивлюся на вас над горою Олімп, а ви всі однакові

Все людське, все тріщить своїми руками

Я не називаю імен, пишу їх на розбитих вазах

Шматки глини, черепки, остракизм, мудаки

Я дивлюся на вас над горою Олімп, а ви всі однакові

Все людське, все тріщить своїми руками

Я не називаю імен, пишу їх на розбитих вазах

Шматки глини, черепки, остракизм, мудаки