Il musicista - Nomadi

Ricordo ancora tutto, come una vecchia storia, di nobili,

plebei e feudatari, lontana come l’anima dal reo o il tempo

da un pensiero che grida forte la sua identit e che non finir

come non puІ finire l’eterno.

Che invece di sprezzanti ideali di potere, di dollari, di Mercedes

e di stragi, di golpe, di campagne elettorali, misteri e

Quirinale, si spiega con ben altre soluzioni

che a quella gente l sulle poltrone stan sui coglioni.

Ma cosa sto dicendo, che razza di discorso, possibile che

ancora non me ne renda conto, che quel che stato stato,

che non c' pi№ riscontro tra quello che vorremmo ciІ a cui

andiamo incontro.

Tra vivere felici anche non proprio come dive

e tante condizioni in cui si sopravvive,

e ancora tra paradisi di boschi, fiori e rivi,

e ozono, marmitte, diossina e detersivi.

Io proprio non capisco il falso della gente,

che a tutti i costi vuole dimostrare,

sfoggiando l’apparenza che conviene, di esser gente bene

e che in fondo non c' pi№ gran differenza

fra loro, l’avvocato, lo stilista o l’eminenza.

E la televisione libro sempre aperto,

delle tangenti sa dirci quasi tutto

delle storie di famiglie puritane, di scandali e sottane,

ma quel che importante si taciuto,

non occultamento di notizia, m giornalismo muto.

Ma di che sto parlando io me ne rendo conto,

che in fretta o all’incontrario sta gi girando il mondo,

che ormai ogni valore ha gi toccato il fondo,

e che ogni musicista, dicono, sia un parassita immondo.

Ma allora, a questo punto, che cosa dovrem dire

noi che mitra e bombe non riusciam a concepire

ci spiace che la gente sia costretta a subire

sperando almeno che chi insoddisfatto, ci stia a sentire

Я досі пам'ятаю все, як стару історію, про дворян,

плебеїв і феодалів, далеких, як душа від кривдника чи часу

від думки, яка викрикує свою ідентичність і яка не закінчиться

як не може закінчитися вічне.

Замість зневажливих ідеалів влади, доларів, Мерседес

і масові вбивства, перевороти, виборчі кампанії, містерії і

Quirinale, пояснюється багатьма іншими рішеннями

що ті люди там у кріслах стоять на яйцях.

Але що я кажу, яка мова, можливо, що

Я досі не розумію, що було,

що більше немає відповідності між тим, що ми хочемо, і тим, що хочемо

підемо назустріч.

Між життям щасливі навіть не зовсім як примадонни

і стільки умов, в яких ми виживаємо,

і знову серед райських лісів, квітів і струмків,

і озон, глушники, діоксини та миючі засоби.

Я просто не розумію фальшивок людей,

що за всяку ціну хоче довести,

демонструвати зручний вигляд, бути хорошими людьми

і що в принципі вже немає великої різниці

серед них, юрист, стиліст або емінація.

І телебачення завжди відкрите,

він може розповісти нам майже все про хабарі

історії пуританських сімей, скандалів і спідниць,

але головне мовчить,

не приховування новин, м тиха журналістика.

Але про що я говорю, я розумію,

що в поспіху чи в інший бік світ уже подорожує,

що зараз кожне значення вже торкнулося дна,

і що кожен музикант, мовляв, нечистий паразит.

Але тоді, на цьому етапі, що ми маємо сказати

ми, кулемети та бомби, не можемо уявити

нам шкода, що люди змушені страждати

сподіваючись принаймні, що незадоволені нас послухають