Bianchi e neri - Nomadi

Erano giorni terribili, la guerra divampava

un mostro spaventoso, la gente divorava

fratello contro fratello, odio contro amore

uomini venivano uccisi solo per un colore.

Ma un uomo nel suo giardino

la speranza coltivava

tutti i suoi fratelli con amore aiutava

anche lui aveva un’idea: con coraggio la portava

ma su tutto amava la vita

contro tutti lottava.

Cos¬ un giorno vide un nero moribondo

fece proprio di tutto per riportarlo al mondo

per questo i bianchi pensarono

che fosse un collaborazionista

il suo nome scrissero sopra una lunga lista.

Un giorno un bianco fuggiasco

alla sua porta andІ a bussare

per cercare scampo alla morte

da lui si fece salvare,

cos¬ anche i neri lo odiarono,

giurarono vendetta

perch© chi non era con loro

doveva morire in fretta.

In una notte di luna

l’uomo buono camminava

sopra il crinale di un monte,

che due valli divideva,

da una parte i bianchi lo spiavano,

pronti a colpirlo al cuore

dall’altra i neri stavano

per placare il loro furore.

Partirono due colpi assieme

cadde con gli occhi al cielo

sul suo sguardo stupito

si stese un lieve velo.

I neri felici esultarono

come i bianchi a loro volta,

ma essi non sapevano

che la piet era morta.

То були страшні дні, лютувала війна

страшне чудовисько, люди пожирали

брат проти брата, ненависть проти любові

чоловіків вбивали лише за один колір.

Але чоловік у своєму саду

надія виховується

він допомагав усім своїм братам з любов’ю

у нього теж була ідея: він ніс її мужньо

але понад усе він любив життя

проти всіх, з ким воював.

Тож одного разу він побачив вмираючого чорного чоловіка

він зробив усе можливе, щоб повернути його у світ

тому білі думали

що він був співробітником

його ім'я вони вписали в довгий список.

Одного разу білий втікач

він постукав у його двері

шукати втечі від смерті

він дозволив собі врятуватися,

так навіть чорні його ненавиділи,

вони поклялися помститися

бо хто з ними не був

він мав швидко померти.

У місячну ніч

йшов молодець

на гребені гори,

що розділили дві долини,

з одного боку білі підглядали за ним,

готовий вдарити його в серце

на другому стояли чорні

щоб вгамувати їхню лють.

Два постріли пройшли разом

він упав очима до неба

на його здивований погляд

стелилася легка вуаль.

Щасливі чорні вітали

як білі по черзі,

але вони не знали

що жалість померла.