Московский вокзал - Ноль

Как-то раз на Московском вокзале

(был уж, верно, двенадцатый час)

Мы стояли и поезда ждали,

Когда вы поглядели на нас.

В оках пьяных лукаво искрилась

Гонорей прозрачная тень.

Мы сказали: «Вам и не снилось,

Как сегодня нам лень».

Ты в пальто, провонявшая адом,

Спотыкаясь, прошла мимо нас.

Нет, о Боже, такое мне не надо,

Лучше я обниму унитаз.

По мурлу растекается краска,

А в глазах затаилась печаль.

Не нужна мне сейчас твоя ласка,

Лучше я отвернусь невзначай.

Подбежала тут старая шлюха

(на Армстронга похожа она),

Ковыряя ногтем свое ухо,

Предложила с ней выпить вина.

Что глядишь на меня, как икона,

Словно старый гудишь керогаз?

Нет, такой мне и даром не надо,

Лучше я обниму унитаз.

И терпеть я не мог ее больше,

И бутылкой ей дал по шарам —

Всех их ветром как будто бы сдуло —

Разбежались по темным дворам.

Тут свистки в воронках прикатили,

Делать ноги пришлось поскорей.

Больше я не хожу на вокзалы

Прогуляться среди фонарей.

Якось на Московському вокзалі

(Була вже, мабуть, дванадцята година)

Ми стояли і поїзди чекали,

Коли ви подивилися на нас.

В очах п'яних лукаво іскрилася

Гонори прозора тінь.

Ми сказали: «Вам і не снилося,

Як сьогодні нам ліньки».

Ти в пальто, що смерділа пеклом,

Спотикаючись, пройшла повз нас.

Ні, о Боже, таке мені не треба,

Краще я обійму унітаз.

По мурлу розтікається фарба,

А в очах причаївся смуток.

Не потрібна мені зараз твоя ласка,

Краще я відвернуся ненароком.

Підбігла тут стара повія

(На Армстронга схожа вона),

Колупаючи нігтем своє вухо,

Запропонувала з нею випити вина.

Що дивишся на мене, як ікона,

Немов старий гудеш керогаз?

Ні, такої мені і даром не треба,

Краще я обійму унітаз.

І терпіти я не міг її більше,

І пляшкою їй дав по кулях —

Усіх їх вітром ніби би здуло —

Розбіглися темними дворами.

Тут свистки в воронках прикотили,

Робити ноги довелося швидше.

Більше я не ходжу на вокзали

Прогулятися серед ліхтарів.