Папараць-кветка - Нейро Дюбель

Кветка ў нетрах лясных распускалася,

Залатая, агністая, сіняя,

На купаллі, на росным купаллі,

Ў бураломнай лясной лагчыне.

У глушы, дзе туманы белыя,

Дзе жывуць лесуны і трасца,

Як заўсёды, шукалі смелыя

Кветку-папараць, кветку шчасця.

Як жадалі мець гэту кветку

Цёмных пушчаў глухія шаты,

Каласы на бедных палетках,

Людзі ў цёмных, закураных хатах!

Ўсё было ў тую ноч звычайным:

Над агнямі лёталі цені,

Пяткі «Янку» прывычна чаканілі,

Пахла мёдам мурожнае сена.

За вячэру скупую сядалі

Дзеці бедныя пры лучыне;

Загубіўшы вянок, рыдала

Панам збэшчаная дзяўчына.

У клапоўніку лаяўся п’яны,

За карчмою кагосьці білі,

Хтось на пузе ляжаў адшмаганы,

І кабета над ім галасіла.

З каліты салёнай, парожняй

Залатоўку узяўшы ў рукі,

Дзед шпурляў яе ў «божае вогнішча»,

Каб сухоты пусцілі ўнука.

Ўся краіна над працай гарбела,

Ела бульбу, не бачыла сала,

Ўсе маліліся, ўсе цярпелі,

І ўсе, як нямыя, маўчалі.

І не ведалі вёскі ў дубровах,

Людзі хмурыя і палеткі,

Што ўсяму ўжо знайшлося Слова,

Што яно прагрыміць над светам,

Што язык залаты атрымалі

Ў гэту ноч пушчы цёмнай шаты,

Рэчак поўных лянівыя хвалі,

Занядбаныя, чорныя хаты.

Хоць нясцерпным ставала гора —

Наваколле пакуль што маўчала.

Ноч плыла агнямі і зорамі…

Нарадзіўся Янка Купала.

Зацвіла квітка в глибині лісу,

Золотий, вогненний, блакитний,

На куполі, на росяному куполі,

У розбитій лісовій улоговині.

У пустелі, де тумани білі,

Де живуть дятли і дятли,

Як завжди, шукайте сміливих

Квітка папороті, квітка щастя.

Як вони хотіли мати цю квітку

Темні ліси глухі шати,

Вуха на бідних ділянках,

Люди в темних, задимлених будинках!

Тієї ночі все було нормально:

Над вогнями летіли тіні,

Зазвичай очікуються підбори «Янкі»,

Медове сіно пахло медом.

За скупий обід сіли

Діти бідні на лучину;

Втративши вінок, вона заплакала

Джентльмени збочена дівчина.

Він лаявся п'яний у шафі,

За таверною когось побили,

Хтось виснажений лежав на животі,

І кабета над ним плакала.

При коліті солоний, порожній

Взявши золото в руки,

Її дід кинув у «божий вогонь»,

Щоб туберкульоз пустив онука.

На горбелу працює вся країна,

Картоплю їла, сала не бачила,

Всі молилися, всі страждали,

І всі, як німі, мовчали.

І не знала села в дібровах,

Похмурі люди і поля,

Що Слово вже знайдено для всіх,

Що прогримить над світом,

Який у них золотий язик

Тієї ночі ліс темний плащ,

Річки, повні ледачих хвиль,

Покинуті, чорні будинки.

Хоч горе стало нестерпним -

Околиці досі мовчать.

Ніч була сповнена вогнів і зірок…

Народився Янка Купала.