Странник - Nefestofeles

Куплет 1:

Здесь не виден горизонт, но я готов отправиться в плавание

Без напутственных слов, тихо, зато отдаляясь от гавани

Может я встречу бушующий шторм или до костей пронзающих холод,

Но прошлое пережмет горло, вцепится в тело дикими псами

Если оставить тут все на потом если ходить не решаясь кругами,

А может накроет цунами бумажный кораблик

И судна обломки отправит на дно,

Но как бы там не было мы никогда не предвидим итог

В мире где вечно тьма, вместо солнца светит экран

Тут каждый шаг обман, туман твоих не скроет ран

Где каждый день пропитан серостью, ненависть по пятам

Ходит за тобою что в итоге приводит к тупикам

Забери меня в рай когда наступит май

Тихо тай на руках моих среди этих тайн

Птицею взлетай стремясь в далекий край

Отдай себя на сто процентов и дотла сгорай

Куплет 2:

24 заря и я иду на маяк

Сигналы словно софиты так ослепляя горят

К себе тихонько маня, но снова новый разряд

Видимость ноль и по приборам не видна там земля,

Но это мое путешествие и пусть компас не исправен

Время как ледник медленно тает оставляя в тетради

Заметки на полях, словно заголовки стадий

Это чужая планета, пыль да камни, я тот самый странник,

А за спиной половина пути ориентиры нам не найти

Никто не знает что море таит, но все казалось так просто на вид

Уходит из-под ног земля когда нужен рывок

И снова ищем новый путь среди сотен не пройденных троп,

А минуты бегут

Тянет море ко дну

И я вряд-ли смогу ведь сигналы жизни нам не подадут

Боясь утонуть и уйти в пустоту

Я сойду с корабля, но так и не узнав что на том берегу

Куплет 1:

Тут не видно горизонт, але готовий відправитися в плавання

Без напутніх слів, тихо, зате віддаляючись від гавані

Може я зустріч бушуючий шторм або до костей пронизливих холод,

Але минуле перетисне горло, вчепиться в тіло дикими псами

Якщо залишити тут все на потім, якщо ходити не вирішуючись колами,

А може накриє цунамі паперовий кораблик

І судна уламки відправить на дно,

Але як би там не було ми ніколи не передбачимо підсумок

У світі де вічно темрява, замість сонця світить екран

Тут кожен крок обман, туман твоїх не сховає ран

Де щодня просякнутий сірістю, ненависть по п'ятах

Ходить за тобою що в результаті призводить до тупиків

Забери мене в рай коли настане травень

Тихо тай на руках моїх серед цих таємниць

Птахом злітай, прагнучи в далекий край

Віддай себе на сто відсотків і дотла згорай

Куплет 2:

24 зоря і я йду на маяк

Сигнали немов софіти так засліплюючи горять

До себе тихенько манячи, але знову новий розряд

Видимість нуль і по приладах не видно там земля,

Але це моя подорож і нехай компас несправний

Час як льодовик повільно тане, залишаючи в зошити

Замітки на полях, наче заголовки стадій

Це чужа планета, пил та камені, я той самий мандрівник,

А за спиною половина шляху орієнтири нам не знайти

Ніхто не знає що море таїть, але все здавалося так просто на вигляд

Іде з-під ніг земля коли потрібен ривок

І знову шукаємо новий шлях серед сотень не пройдених стежок,

А хвилини біжать

Тягне море до дну

І я навряд чи зможу адже сигнали життя нам не подадуть

Боячись потонути і піти в порожнечу

Я зійду з корабля, але так і не дізнавшись що на тому березі