Снегурочка - Нани Брегвадзе

Она казалась елочной игрушкой

В оригинальной шубке из песцов.

Красивый ротик, маленькие ручки —

Такой изящной феей светлых снов.

Она казалась розовой пушинкой,

Когда мы повстречались на катке.

Она в ту ночь приснилась мне снежинкой,

Снегурочкой, волшебницей моей.

Я просил, я страдал,

О любви молил:

«Моя снежинка, моя пушинка,

Моя царица, царица грез.

Моя снегурочка, моя хрустальная,

К твоим ногам я жизнь принес.»

Но вот случилось, и ты теперь чужая,

И ты ушла теперь уж насовсем.

О, как я плакал, девочка родная,

Зачем она так сделала, зачем?..

Но вот мое последнее желанье:

Пусть любит он, как я любил тебя.

Я шлю последнее прощанье,

Кончаю жизнь, снегурочку любя.

Я страдал, умирал,

Умирая, шептал:

«Моя снежинка, моя пушинка,

Моя царица, царица грез.

Моя снегурочка, моя хрустальная,

К твоим ногам я жизнь принес.»

Вона здавалася ялинковою іграшкою

В оригінальній шубці з песців.

Гарний ротик, маленькі ручки —

Такою витонченою феєю світлих снів.

Вона здавалася рожевою пушинкою,

Коли ми зустрілися на ковзанці.

Вона в ту ту ніч наснилася мені сніжинкою,

Снігуронькою, чарівницею моєю.

Я просив, я страждав,

Про любові благав:

«Моя сніжинка, моя пушинка,

Моя цариця, цариця мрій.

Моя снігурочка, моя кришталева,

До твоїх ніг я життя приніс.»

Але ось сталося, і ти тепер чужа,

І ти пішла тепер уже назовсім.

О, як я плакав, дівчинко рідна,

Навіщо вона так зробила, навіщо?

Але ось моє останнє бажання:

Нехай любить він, як я любив тебе.

Я шлю останнє прощання,

Закінчую життя, снігурочку люблячи.

Я страждав, помирав,

Вмираючи, шепотів:

«Моя сніжинка, моя пушинка,

Моя цариця, цариця мрій.

Моя снігурочка, моя кришталева,

До твоїх ніг я життя приніс.»