Тихо, так тихо - Надежда Обухова

Чуть задумаюсь я о былом,

И ты снова стоишь предо мною —

То с улыбкой, то с грустным лицом,

И я полон, вновь полон тобою.

Тихо, так тихо светит луна,

А дума тобой роковая полна.

Иль как ветер осенней порой,

Так гитара твоя зарыдает,

И туманятся очи слезой,

А душа с тобой вместе страдает.

Тихо, так тихо светит луна…

А очнёшься, всё пусто кругом, —

Только ветер осенний стучится.

И мечтаю опять об одном,

Чтобы мне поскорее забыться.

Тихо, так тихо светит луна…

Трохи замислюсь я про колишній,

І ти знов стоїш переді мною —

То з посмішкою, то з сумною особою,

І я повний, знову повний тобою.

Тихо, так тихо світить місяць,

А дума тобою фатальна сповнена.

Або як вітер осіннім часом,

Так гітара твоя заридає,

І туманяться очі сльозою,

А душа з тобою разом страждає.

Тихо, так тихо світить місяць.

А прокинешся, все порожньо кругом, —

Тільки вітер осінній стукає.

І мрію знову про одному,

Щоб мені швидше забути.

Тихо, так тихо світить місяць.