Trop dur - MYSTIK, Destinée

Que des images qui hantent nos quartiers, y’en a ras le cul

Une galerie aux portraits d’exclus, c’est pas une exclu

Enfermé dans une vision écrasante, je bute

Et l’autre, par ses regards, me fixe, veut ma chute

Dans un monde où il ne fait pas bon vivre

Où l’air est pourri, aux jeux dits interdits, les gosses se livrent

Je tournais autour de mes souvenirs laissés dans un coin

Comme le temps de se réconcilier avec un voisin

La vie de tous les jours, la même histoire connue du grand public

Des gosses de 16 chapitres, des dossiers rangés dans des pupitres

La haine des flics, l’homme en bleu rôde au quotidien

Aujourd’hui doyen tu frappes, tu claques, on te claquera à ton tour si y’a moyen

D’un bloc à l’autre, je parle de ceux que la vie à piégés

Rêves saccagés, jeunesse confisquée, des années à purger

Même l'âme froissée, mémoire tâchée

Visage blême, je parle pour les frères dispatchés que la zone à gâchés

Dur, trop dur de survivre sans armure

S’il faut parer les blessures et retourner à Dieu sans bavures?

Oh, c’est trop dur de survivre sans armure

S’il faut parer les blessures, comment retourner à Dieu sans bavures?

Tu m’as dit un jour «c'est trop injuste la vie»

Et tu ne sais plus pourquoi tu luttes encore et aujourd’hui

C’est comme traîner le long d’une longue rue sans issue

Mais toi tu n’en peux plus, tu n’en peux plus

Et je te vois marcher le long de la cité

Tu vis mais tes mains restent comme liées

Attachées au passé, à un avenir sans futur

Dur, trop dur de survivre sans armure

S’il faut parer les blessures et retourner à Dieu sans bavures?

Oh, c’est trop dur de survivre sans armure

S’il faut parer les blessures, comment retourner à Dieu sans bavures?

Réécoute ces mots, à la fois légers et durs comme des pierres

Balancés avec la bonne pointure qui narre l’histoire d’oiseaux solitaires

Promenade au bord du néant, angoisse, panique, frayeur

Routes infranchissables, liés pour le pire et le meilleur

Je fais partis de ceux qui rêvent de, rêvent de révo'

Si tu rêves haut, l'équipe qui nous berne, qui nous gouverne, s'équipe de lois

racistos

Ils ont ta photo, ton nom sur leurs listes

Approche, regarde, ton proche voisin ne sait même pas que t’existes

Au su de tous, y’a trop de bavures

De la part de l'épervier, rapace de mauvais augure

La lutte coule dans nos veines aguerries

Ma destinée, c’est chanter le quotidien que personne ne guérit

Dur, dur, de survivre sans armure, on nous conditionne

Des frères tombent comme des pommes avant d'être mûrs

Des': il faut parer les blessures, n’est-ce pas?

Mais vers quelle terre vont se diriger nos pas?

Et si un jour tu te sentais privé d’amour

Je serais là pour toi, à te chanter tout mon amour

Et si un jour tu te sentais privé d’amour

Je serais là pour toi, à te chanter tout mon amour

Ça fait des années qu’on nous promet l'égalité

Le pauvre ou l’immigré n’existent ici que sur le papier

Y’en a qui se disent heureux, juste parce qu’ils savent fermer les yeux

C’est malheureux, en tout cas, moi, j’ai jamais su, j’ai jamais pu

Dur, trop dur de survivre sans armure

S’il faut parer les blessures et retourner à Dieu sans bavures?

Лише зображення, які переслідують наші околиці, вас розлютять

Галерея з портретами виключених, це не ексклюзив

Замкнений у приголомшливому видінні, я спотикаюся

А другий своїми поглядами на мене пильно дивиться, хоче, щоб я впала

У світі, де життя погане

Там, де повітря гниле, в так званих заборонених іграх, діти вдаються

Я крутився навколо своїх спогадів, залишених у кутку

Як час помиритися з сусідом

Повсякденне життя, та сама історія, відома широкому загалу

Діти 16 розділів, файли зберігаються в партах

Ненависть поліцейських, чоловік у синьому нишпорить щодня

Сьогодні, декане, ти вдарив, ти дав ляпаса, ми дамо тобі ляпаса у відповідь, якщо є спосіб

Від кварталу до кварталу, я говорю про тих, кого життя загнало в пастку

Звільнені мрії, конфіскована молодість, роки очищення

Навіть зім'ята душа, заплямована пам'ять

Блідий, я говорю від імені посланих братів, які спустошили цю територію

Важко, надто важко вижити без броні

Чи запарити рани і повернутися до Бога чистим?

Ой, надто важко вижити без броні

Якщо потрібно парирувати рани, як ми можемо повернутися до Бога без плям?

Ти сказав мені одного разу "життя надто несправедливе"

І ви не знаєте, чому все ще боретеся і сьогодні

Це як тягнутися довгим тупиком

Але вже не витримаєш, не витримаєш

І я бачу, як ти йдеш містом

Ви живете, але ваші руки залишаються зв'язаними

Прив’язаний до минулого, до майбутнього без майбутнього

Важко, надто важко вижити без броні

Чи запарити рани і повернутися до Бога чистим?

Ой, надто важко вижити без броні

Якщо потрібно парирувати рани, як ми можемо повернутися до Бога без плям?

Послухайте ще раз ці слова, легкі й тверді, як каміння

Гойдалки потрібного розміру, які розповідають історію самотніх птахів

Ходити по краю небуття, туги, паніки, страху

Непрохідні дороги, що чекають гіршого й кращого

Я з тих, хто мріє, мріє про відродження

Якщо ви мрієте високо, команда, яка нас дурить, яка нами керує, оснащена законами

расисти

Вони внесли ваше фото, ваше ім’я в їхні списки

Підійди ближче, подивись, твій сусід навіть не знає, що ти існуєш

Щоб усі знали, тут забагато грубих помилок

Від яструба, зловісного хижака

Боротьба тече нашими загартованими в битвах жилами

Моя доля співати щоденно, що ніхто не лікує

Важко, важко, виживати без броні, ми зумовлені

Брати падають, як яблука, не дозрівши

Дез: Рани треба парирувати, чи не так?

Але до якої землі підуть наші кроки?

Що якби одного разу ти відчув себе нелюбимим?

Я буду поруч з тобою, співаю тобі всю свою любов

Що якби одного разу ти відчув себе нелюбимим?

Я буду поруч з тобою, співаю тобі всю свою любов

Роками нам обіцяли рівність

Бідні чи іммігранти тут існують лише на папері

Є ті, хто каже, що щасливий лише тому, що вміє закривати очі

Прикро, в будь-якому випадку, я ніколи не знав, я ніколи не міг

Важко, надто важко вижити без броні

Чи запарити рани і повернутися до Бога чистим?