The Battle to Heaven - Mono

«Ever changing, growing, and searching through stretches of time beyond life

and death

This is the journey that every soul makes

My journey always brings me to the place between wake and sleep

A landscape of memories where you and I meet again and again

Even in the darkest night, in the heaviest storm, I always find my way back to

you

When you remember, please come back to the place we both know.»

Reading her words again that night, the man falls asleep to find himself

walking inside of the same tunnel.

He paces fiercely with his arms outstretched

as if he is pushing against the wind.

The air smells of burnt pine and evening

frost as the end is near in sight.

When he guides himself out into the light,

his hands brush against a rough surface, much taller and wider than he can

reach.

What lies on the outside of the tunnel is a fully-grown tree surrounded

by a circle of white stones.

He drops to his knees, touching its roots and

turning over each stone in disbelief

Recovering a lost memory is like a dam breaking open, releasing all the water

that had been barricaded from flowing.

As he sits here, every moment with her

in these woods resurfaces within him.

He holds a stone in his hands and weeps

as he remembers their promise

«Постійно змінюючись, розвиваючись і шукайте відрізки часу за межами життя

і смерть

Це подорож, яку здійснює кожна душа

Моя подорож завжди приводить мене до місця між неспанням і сном

Пейзаж спогадів, де ми з вами зустрічаємося знову і знову

Навіть у найтемнішу ніч, у найсильнішу бурю я завжди знаходжу дорогу назад до

ви

Коли ви згадаєте, поверніться до місця, яке ми обидва знаємо».

Того вечора знову прочитавши її слова, чоловік засинає, щоб знайти себе

ходити по тому самому тунелю.

Він запекло крокує, розкинувши руки

ніби він штовхається проти вітру.

У повітрі пахне паленою сосною та вечором

мороз, оскільки кінець близько вид.

Коли він виведе себе на світло,

його руки торкаються грубої поверхні, набагато вище й ширше, ніж він може

досягти.

Те, що лежить зовні тунелю, — це повністю виросле дерево, оточене

за колом білих каменів.

Він падає на коліна, торкаючись її коренів і

перевертаючи кожен камінь з невірою

Відновлення втраченої пам’яті схоже на прорив дамби, вивільняючи всю воду

те, що було заблоковано.

Коли він сидить тут, кожну мить із нею

у цих лісах знову з’являється всередині нього.

Він тримає камінь у руках і плаче

як він пригадує їхню обіцянку