В дождь звать - Molecul

Посмотри,

Как изменяя дождь прольёт.

рассвет

Как мир внутри — хрупкий лёд

Сверкая, с вечностью рвусь на тысячи маленьких Я В дождь звать тебя больно, но выхода больше нет

Больше нет ничего, больше нет самого меня

Стирая, с нежностью ветер оставил мне лишь тебя

В дождь звать тебя, кричать

Закрывая глаза, я на асфальте

Жгу стихи, где всё равно:

Зачем я твой, но не с тобой

И вниз водой небо надо мной

Взорвёт последний свой прибой

Последний вздох тобой.

Кислотные капли бьют по коже

Эхом разбиваясь о сердце.

Больно

Наверное тебе тоже.

Сломано всё опять, отчаяние тоже сломано

Последние мысли об этом жадно смывает дождь

Ничего не вернёшь.

Криком от каждой капли

Я отражаюсь, прощай.

Привет страх.

Ещё бы.

Вот он — весь я.

Под небом без тебя

Просто не нужен я — беспомощный идиот.

Сверкая, с вечностью рвусь на тысячи маленьких Я Пытаться просить тебя глупо, но выхода больше нет

Больше нет ничего, больше нет самого меня

Последнее, что осталось — отчаянно в дождь звать тебя

Мой свет…

В дождь звать тебя, кричать

Закрывая глаза, я на асфальте

Жгу стихи, где всё равно:

Зачем я твой, но не с тобой

И вниз водой небо надо мной

Взорвёт последний свой прибой

Последний вздох тобой.

Кричать!

Слепой огонь

И закрывая глаза, я рисую тебя

Как-будто бы наверху мне проспорили.

Твой образ растаял в потоке дождя.

Сверкая с вечностью рвусь на тысячи маленьких Я В дождь звать тебя больно, но выхода больше нет.

Больше нет ничего, больше нет самого меня.

Стирая с нежностью ветер оставил мне лишь тебя!

В дождь звать тебя, кричать

Закрывая глаза, я на асфальте

Жгу стихи, где всё равно:

Зачем я твой, но не с тобой

И вниз водой небо надо мной

Взорвёт последний свой прибой

Последний вздох тобой.

Подивися,

Як змінюючи дощ, проллє.

світанок

Як світ усередині — крихкий лід

Виблискуючи, з вічністю рвусь на тисячі маленьких Я в дощ звати тебе боляче, але виходу більше немає

Більше немає нічого, більше нема самого мене

Праючи, з ніжністю вітер залишив мені лише тебе

Дощ кликати тебе, кричати

Закриваючи очі, я на асфальті

Палю вірші, де все одно:

Навіщо я твій, але не з тобою

І вниз водою небо наді мною

Висадить останній свій прибій

Останній подих тобою.

Кислотні краплі б'ють по шкірі

Ехом розбиваючись про серце.

Боляче

Напевно, тобі теж.

Зламано все знову, відчай теж зламано

Останні думки про це жадібно змиває дощ

Нічого не повернеш.

Криком від кожної краплі

Я відбиваюся, прощай.

Привіт, страх.

Ще б.

Ось він— весь я.

Під небом без тебе

Просто не потрібний я — безпорадний ідіот.

Виблискуючи, з вічністю рвусь на тисячі маленьких Я намагатися просити тебе безглуздо, але виходу більше немає

Більше немає нічого, більше нема самого мене

Останнє, що залишилося — відчайдушно в дощ звати тебе

Моє світло…

Дощ кликати тебе, кричати

Закриваючи очі, я на асфальті

Палю вірші, де все одно:

Навіщо я твій, але не з тобою

І вниз водою небо наді мною

Висадить останній свій прибій

Останній подих тобою.

Кричати!

Сліпий вогонь

І заплющуючи очі, я малюю тебе

Начебто нагорі мені заперечили.

Твій образ розтанув у потоку дощу.

Виблискуючи з вічністю рвусь на тисячі маленьких Я в дощ звати тебе боляче, але виходу більше немає.

Більше нічого немає, більше немає самого мене.

Праючи з ніжністю вітер залишив мені лише тебе!

Дощ кликати тебе, кричати

Закриваючи очі, я на асфальті

Палю вірші, де все одно:

Навіщо я твій, але не з тобою

І вниз водою небо наді мною

Висадить останній свій прибій

Останній подих тобою.