Едва дыша - Митя Фомин

Глаза в глаза, через глаза целую твою душу.

Чуть слышно плачут голоса, любовь твою не слышу.

Хочу услышать страсть твою.

Хочу услышать сердце.

Я в феврале зову грозу.

Я помню дождь и солнце.

Припев:

Весна целуется с зимой.

Устали дни гадать.

И страх любви моей, немой — научит чувства ждать.

Моя любовь сошла с ума.

Зову и не хочу.

Едва дыша — дышу едва.

Живу и не живу.

Я всё прощу, перечеркну.

Меняет время роли.

Хочу весну, я подожду, скрывая чувства боли.

Мы виноваты наравне.

Любовь зовет: быстрее!

Все мои мысли в беготне и чувства всё сильнее!

Припев:

Весна целуется с зимой.

Устали дни гадать.

И страх любви моей, немой — научит чувства ждать.

Моя любовь сошла с ума.

Зову и не хочу.

Едва дыша — дышу едва.

Живу и не живу.

Весна целуется с зимой.

Устали дни гадать.

И страх любви моей, немой — научит чувства ждать.

Моя любовь сошла с ума.

Зову и не хочу.

Едва дыша — дышу едва.

Живу и не живу.

Очі в очі, через очі цілу твою душу.

Ледве чутно плачуть голоси, кохання твоє не чую.

Хочу почути твою пристрасть.

Хочу почути серце.

Я в лютому покличу грозу.

Я пам'ятаю дощ і сонце.

Приспів:

Весна цілується із зимою.

Втомилися дні ворожити.

І страх любові моєї, німої — навчить почуття чекати.

Моє кохання збожеволіло.

Кличу і не хочу.

Ледве дихаючи — дихаю ледве.

Живу і не живу.

Я все пробачу, перекреслю.

Змінює час участі.

Хочу весну, я зачекаю, приховуючи почуття болю.

Ми винні нарівні.

Кохання кличе: швидше!

Усі мої думки в біганину і почуття все сильніше!

Приспів:

Весна цілується із зимою.

Втомилися дні ворожити.

І страх любові моєї, німої — навчить почуття чекати.

Моє кохання збожеволіло.

Кличу і не хочу.

Ледве дихаючи — дихаю ледве.

Живу і не живу.

Весна цілується із зимою.

Втомилися дні ворожити.

І страх любові моєї, німої — навчить почуття чекати.

Моє кохання збожеволіло.

Кличу і не хочу.

Ледве дихаючи — дихаю ледве.

Живу і не живу.