Algleymi - Misþyrming

Í stormi gekk ég sem áður

Barðist gegn óbeislandi öflum

En ég hélt samt ótrauður áfram

Jú, endanum var ekki náð

Það virtist eigi innan seilingar

Að ég ætti erindi sem erfiði

Og hljóp það með mig í gönur

Hve nóttin varð alltaf meiri

Moldugan veginn tróð ég fast

Og reyndi að horfa fram á við

En skyggnið reyndist sem áður

Gjörsamlega til einskis nýtt

Þá, á krossgötum mætti ég Honum

Þeim sem ég taldi mig best þekkja

En Hann sem þar stóð gegnt mér

Reyndist ekkert vera nema spegilmynd

Hann fylgdi mér áfram um tíma

Yfir torfærar hæðir og hóla

Uns við stóðum loks við lokamarkið:

Við dyr hallar Algleymis

Nú hafði nóttin náð sínu hámarki

Og ég stóð á stalli mínum

En eigi í ljóma þeirrar gleði sem ég vænti

Heldur berstrípaður og allslaus

У шторм я пішов, як і раніше

Воював проти неприборканих сил

Але я продовжував йти

Так, до кінця не дійшли

Це здавалося не в межах досяжності

Що в мене була важка місія

І воно бігло зі мною в заціпенінні

Ніч завжди ставала більшою

Брудною дорогою я ступив твердо

І намагався дивитися вперед

Але видимість виявилася як і раніше

Абсолютно нічого нового

Тоді, на роздоріжжі, я зустрів Його

Ті, яких я вважав, що знаю найкраще

Але Той, Хто стояв, був проти мене

Це виявилося не що інше, як відображення

Він деякий час слідував за мною

По важких пагорбах і горбах

Поки ми нарешті не досягли кінцевої мети:

Біля дверей залу Алглеймі

Тепер ніч досягла свого апогею

І я стояв на своєму постаменті

Але не в світлі радості, яку я очікував

Трохи роздягнений і повністю оголений