Ожидание лета - Мишины дельфины

Как странно — я умираю весной,

Под шорох растущей травы.

Мое время уносит к дали морской,

Видавшие грязь ручьи.

Ветер сдувает пыль с облаков,

Строит свои дома.

Я скоро, наверное, буду готов

Отправиться жить туда.

Как странно…

Как странно, я умираю весной.

Как странно, я умираю весной.

Как странно, я умираю весной.

Как странно — я умираю весной,

Не чувствуя боли ран.

И то, что здесь называлось мечтой

Я скоро увижу сам.

Жаркое солнце, ярким пятном,

Череда знакомых мне лиц.

Я улыбаюсь обветренным ртом,

Умирая под пение птиц.

Как странно…

Как странно, я умираю весной.

Как странно, я умираю весной.

Как странно, я умираю весной.

Як дивно - я вмираю навесні,

Під шерех зростаючої трави.

Мій час забирає до дали морської,

Струмки, що бачили бруд.

Вітер здуває пил із хмар,

Будує свої будинки.

Я скоро, напевно, буду готовий

Піти жити туди.

Як дивно…

Як дивно, я вмираю навесні.

Як дивно, я вмираю навесні.

Як дивно, я вмираю навесні.

Як дивно - я вмираю навесні,

Не відчуваючи болю ран.

І те, що тут називалося мрією

Я незабаром побачу сам.

Спекотне сонце, яскравою плямою,

Низка знайомих мені осіб.

Я посміхаюся обвітреним ротом,

Вмираючи під спів птахів.

Як дивно…

Як дивно, я вмираю навесні.

Як дивно, я вмираю навесні.

Як дивно, я вмираю навесні.