Я домой вернулся - Михаил Евдокимов

Я пришёл домой в разгар заката,

В петушиный ярый красный час,

Словно лавра древняя стала хата,

Без дверей и окон звонный Спас.

И спросила голосом орлицы —

Лики видишь ты иль просто лица,

Дерево иль чёрное дупло,

Холодно тебе или тепло.

Хата с дымарём и печкой тусклой

Показалась женщиной мне грустной.

Милою, забытою давно.

Приоткрыла ставеньку, окно,

И оттуда вдруг дымком пахнуло,

Милое, забытое минуло,

Над трубою горлицей дымок,

Ты вернулся, маленький сынок.

А закат горел в окне, икона,

Старый сад гудел в колокола,

И храпели яблони, как кони,

Закусив сухие удила.

Я стоял пред хатою забытый,

Где родился много лет тому,

День звенел, конь в сердце бил копытом,

Я домой вернулся ни к кому…

Я прийшов додому в розпал заходу,

У півнячий затятий червоний час,

Немов лавра стародавня стала хата,

Без дверей і вікон дзвінкий Спас.

І запитала голосом орлиці —

Лики бачиш ти іль просто обличчя,

Дерево або чорне дупло,

Холодно тобі чи тепло.

Хата з димарем і пічкою тьмяною

Здалася жінкою мені сумною.

Милою, забутою давно.

Прочинила ставеньку, вікно,

І звідти раптом димком пахнуло,

Миле, забуте минуло,

Над трубою горлицею димок,

Ти повернувся, маленький синку.

А захід сонця горів у вікні, ікона,

Старий сад гудів у дзвони,

І хропіли яблуні, як коні,

Закусивши сухі вудила.

Я стояв перед хатою забутий,

Де народився багато років тому,

День дзвенів, кінь у серце бив копитом,

Я додому повернувся ні до кого…