Plein été - MICHEL HOUELLEBECQ

La lumière évolue à peu près dans les formes.

Je suis toujours couché au niveau du dallage.

Il faudrait que je meure ou que j’aille à la plage;

Il est déjà sept heures.

Probablement, ils dorment.

Je sais qu’ils seront là si je sors de l’hôtel,

Je sais qu’ils me verront et qu’ils auront des shorts,

J’ai un schéma du coeur.

Près de l’artère aorte,

Le sang fait demi-tour;

la journée sera belle.

Nul bruit à l’horizon, nul cri dans les nuages;

La journée s’organise en groupes d’habitudes

Et certains retraités ramassent des coquillages;

Tout respire le plat, le blanc, la finitude.

Un Algérien balaie le plancher du Dallas,

Ouvre les baies vitrées.

Son regard est pensif.

Sur la plage on retrouve, quelques préservatifs;

Une nouvelle journée monte sur Palavas.

Tout a lieu, tout est là, tout est phénomène

Aucun évènement, ne semble justifier

Il faudrait parvenir, à un coeur clarifié

Un rideau blanc retombe, et recouvre la scène

Quand j’erre sans notion, au milieu des immeubles;

Je vois se profiler, de futurs sacrifices

J’aimerai adhérer, à quelques artifices,

retrouver l’espérance, en achetant des meubles.

Quelqu’un a dessiné, le tissu des rideaux

Et quelqu’un a pensé, la couverture grise,

Dans les plis de laquelle, mon corps s’immobilise,

Je ne connaitrai pas, la douceur du tombeau

Tout a lieu, tout est là, et tout est phénomène,

Aucun évènement, ne semble justifier

Il faudrait parvenir, à un coeur clarifié

Un rideau blanc retombe, et recouvre la scène

Dans l’abrutissement, qui me tient lieu de grâce,

Je vois se dérouler, des pelouses immobiles,

Des bâtiments bleutés, et des plaisirs stérils.

Je suis le chien blessé, le technicien de surface

Et je suis la bouée, qui soutient l’enfant mort,

Les chaussures délacées, craquelées de soleil;

Je suis l'étoile obscure, le moment du réveil.

Je suis l’instant présent, je suis le vent du Nord.

Tout a lieu, tout est là, et tout est phénomène,

Aucun évènement, ne semble justifier

Il faudrait parvenir, à un coeur clarifié

Un rideau blanc retombe, et recouvre la scène.

Світло розвивається приблизно у формах.

Я все ще лежу на рівні тротуару.

Мені довелося б померти або піти на пляж;

Вже сьома година.

Напевно вони сплять.

Я знаю, що вони будуть там, якщо я вийду з готелю,

Я знаю, вони мене побачать і будуть у шортах,

У мене є схема серця.

Біля артерії аорти,

Кров повертається назад;

день буде прекрасний.

Ні шуму на обрії, ні крику в хмарах;

День організований у групах звичок

А деякі пенсіонери збирають черепашки;

Все дихає рівністю, білизною, скінченністю.

Алжирець підмітає підлогу в Далласі,

Відкрийте вікна.

Його погляд задумливий.

На пляжі знаходимо кілька презервативів;

На Палаву новий день встає.

Все відбувається, все є, все є явище

Жодна подія, здається, виправдовує

Воно має прийти, до проясненого серця

Опускається біла завіса, закриває сцену

Коли я блукаю без розуму серед будівель;

Я бачу майбутні жертви, що насуваються

Я хотів би дотримуватися деяких хитрощів,

повернути надію, купивши меблі.

Хтось розробив тканину штор

А хтось подумав, сіра ковдра,

В чиїх складках моє тіло спочиває,

Не буду знати, солодкість могили

Все відбувається, все є, і все є явище,

Жодна подія, здається, виправдовує

Воно має прийти, до проясненого серця

Опускається біла завіса, закриває сцену

У жорстокості, яка для мене замінює благодать,

Я бачу розгорнуті, нерухомі галявини,

Блакитні будівлі та стерильні насолоди.

Я поранений собака, технік з поверхні

А я буй, що мертву дитину підтримує,

Розшнуроване, потріскане від сонця взуття;

Я темна зірка, момент пробудження.

Я теперішній момент, я північний вітер.

Все відбувається, все є, і все є явище,

Жодна подія, здається, виправдовує

Воно має прийти, до проясненого серця

Падає біла завіса, закриваючи сцену.