The Odius Gospels - Mephorash

Lo and behold — from self-aware to utterly nameless

To crowned and announced from a maggot-eaten tongue — a monument

Erected to death and despair on every plane of being

In the walls inbetween she walks like the hungry dead

Ophidian huntress of nightmares eternal

Rotten flesh among seeds of death, dominion over all

Devoured as man is made god among those eyeless

Sedition oh holy are the ways taken when man and beast are united!

A bleeding eye above and roots below alight

The firmaments of life sundered with fires born of slain infancy

In hoc signo vinces — a lustful god piercing heaven with horned brow!

In hoc signo vinces — a brass ox anointed in sea of tears!

Immaculate and glorious, rendered thrice blessed and elevated

The oldest pillar is cleansed in bitter waters

A hateful extension from venomous husks to immaculate naught

A bridge to holiest void and paradise perceived through blackest will

Within infected chthonic viscera, an unsung song once heard

Two horns made in the image of both life and death

The withered breath of azoth dried in a dessicated godhead

All centered upon the portculis of faith, those thirsting made witness

As I vomit upon the mithra, what remains are forever gone

And the deathly waters submerges the self completly

Ось — від самосвідомого до абсолютно безіменного

Увінчаний і оголошений з язика, з’їденого опаришами — пам’ятник

Зведений до смерті та відчаю на кожному плані буття

У стінах між ними вона ходить, як голодні мертві

Офідіанова мисливця вічних кошмарів

Гниле тіло серед насіння смерті, панування над усім

Пожертого, як людина зроблено богом серед тих безоких

Крамоля, о святі шляхи, які йдуть, коли людина і звір об’єднані!

Вгорі око, що кровоточить, а знизу — коріння

Небеси життя розірвані вогнями, народженими вбитим дитинством

In hoc signo vinces — хтивий бог, що пронизує небо рогатим чолом!

In hoc signo vinces — мідний віл, намазаний морем сліз!

Непорочний і славний, тричі блаженний і піднесений

Найстаріший стовп очищають у гірких водах

Ненависне розширення від отруйного лушпиння до бездоганного нічого

Міст до найсвятішої порожнечі та раю, сприйнятого через найчорнішу волю

У заражених хтонічних нутрощах колись почула неспівану пісню

Два роги, створені в образі життя і смерті

Висохлий подих азоту висох у висохлій божестві

Усі зосереджені на порткуліс віри, ті, хто спраглий, стали свідченням

Поки я блював на мітру, те, що залишилося, назавжди зникло

І смертельна вода повністю занурює вас