Boulevard Vincent Auriol - Medine

Sénégal 19.78 le départ de mon pays ressemble plus à ma fuite

J’ai entrevu la réussite et son manteau tricolore

Pris refuge auprès de l’ex-colonisateur

Homme de couleur qui un jour quitta l’Afrique

Quitta l’hémisphère Sud et le cancer des tropiques

En direction des cités d’or mis le cap sur le Nord

Sur ma famille met l’issue de son sort

Paris, la capitale française

J’atterris sur la plus belle ville du monde entre deux chaises

Entres les boulots et l’entassement des foyers

Entre l’argent familial et le règlement du loyer

Si mes calculs restent bons jusqu’en Août

J’arriverai à m’en sortir mais en marchant sur une poutre

Bientôt, j’aurai de quoi les faire venir

Mon épouse, mon fils et ma fille pour changer d’avenir

Plus d’un milliers de journées ont passé

Je retrouve le visage de ma famille soulagé

Après leur vol avec escale sur le territoire d’Espagne

Le temps d’un contrôle, de réparer les pannes

En panne de cœur, en mal du pays

Mon fils et ma fille pleurent leurs amis chaque soir dans leur lit

Dans quelques mètres carrés fermés de contre-plaqué

Pour que le froid hivernal se trouve contrecarré

Ménagère dans les hôtels est mon épouse

La peinture en bâtiment sera ma seconde épouse

Avant qu’elle me foute à la porte un joli soir de printemps

Et qu’elle me dise: «débrouille-toi maintenant»

Entre temps quelques nouvelles frimousses apparaissent

Un deuxième fils, une deuxième fille, une double caresse

Et comme les bonnes nouvelles n’arrivent jamais seules

Je me retrouve sans un toit avec mes valises sur le sol

Retour au point de départ sur les quais de la gare

Habitations faites de toile, ce sont des tentes pour dortoir

Des couvertures dans la boue pour marabout

Une corde entre deux trous pour faire sécher les boubous

France terre d’accueil loin de mon village

Je ressens la ségrégation dans les plis de leurs visages

Apparemment les Droits de l’Homme ne marchent pas pour les hommes noirs

Ne marchent pas pour les femmes noires

Mais l’exception de la règle un jour descendit de son bus

Sur son t-shirt était écrit «Emmaüs»

Appartement provisoire trouvé par les gens du Livre

Vincent Auriol c’est le nom qui nous délivre

Un boulevard du 13ème arrondissement de Paris

Provisoirement j’y habiterais en plus le quartier est paisible

La charpente a l’air solide, mais le bois est sec

Un incendie n’en ferait qu’une bouchée de pain sec

Sans attendre, j’emménage avec ma femme de ménage

Avec mes problèmes d’argent et mes enfants en bas âge

J’envisage de rester peu de temps ici

Alors j’entreprends les démarches à la mairie de Paris

Simple précaution j'épluche les annonces

Mais derrière chaque demande se cache la même réponse

«On vous rappellera, l’appart' est déjà loué»

Même si parfois j’avais d’avance de quoi payer trois loyers

Quinze ans pour comprendre le système

Quinze ans de lettres mortes envoyées au ministère

Trop étroit est devenu ce double F3

Et c’en est trop car les petits se sont faits mordre par les rats

Insalubrité au rendez-vous des crasseux

Suffisant pour mon espèce pour les gens de ma race

Voici la France des odeurs qui resurgit

Le tas de poussière qu’on a glissé sous un tapis

Une dernière couche de peinture au plomb

C’est ça leur socialisme

Mais ce sont nos enfants qui souffrent de saturnisme

Et je repense à ma venue de Dakar

Le rêve Européen s’est transformé en cauchemar…

«Mais depuis quelques semaines, elle craque.

Son fils de 6 ans aurait été mordu

par un rat en pleine nuit.

„Il était monté ici, après il est venu par ici,

après il a sauté ici après il m’a mordu“.

Mais aujourd’hui les habitants

craignent pour leur sécurité et redoutent un incendie.»

Voici l’heure d’un repos bien mérité

Après une dure journée de labeur je m’assoies devant la télé

«Papa, papa""Mais qu’est-ce-qu'il y’a encore?

Vous devriez déjà être couché n’avez-vous pas vu l’heure ?»

Je me dirige vers la porte qui mène à l’autre appartement

Qui sert de salle de jeux et de chambre pour enfants

Une fumée noire qui s’infiltre sous la porte

Un hurlement de femme, qu’a-t-elle à crier de la sorte?

Ce sont des flammes

Des flammes grandes comme les montagnes

Qui embrasent le corridor, les escaliers avec hargne

Un monstre de feu qui avale tout sur son passage

Qui détruit les fondations étage par étage

C’est une boite d’allumettes enflammée de 6 étages

Une prison de feu qui entreprend son carnage

Aucune issue et ce depuis des années

Aucun extincteur ni détecteur de fumée

Et soudain je me souviens la raison pour laquelle

Je me suis levé du fauteuil: pour les enfants et leur querelle

Désormais séparés par l’incendie

Je cherche le regard d’un de mes fils, d’une de mes filles

«Ne bougez pas !

J’appelle les combattants du feu

Car papa n’est pas assez fort pour sauter dans le feu»

Sauter dans le brasier d’un immeuble insalubre

Autant fermer les yeux et prier fort pour son salut

Dix minutes se sont passées, aucune sirène, aucune aide

«Les entrées sont scellées, dirigez-vous vers les fenêtres !»

À plat ventre comme les cafards, nos colocataires

La position est bien connue: face contre terre

En une fraction de seconde c’est ma vie qui s’enfuit

Lorsque le plafond s'écroule sur les dos de ma famille

Voici mon cercueil: ma cité provisoire

Vincent Auriol c’est le nom de son boulevard …

15 ans, 17 personnes sacrifiées

14 enfants ont péri sur le bûcher

Bien souvent l’atrocité de la mort fait bouger les choses

Car désormais ils seront logés sous les roses

Dernières insultes par le chef commissaire:

«Tous ces Noirs sont-ils en situation régulière ?»

Voici le prix du sang d’une ancienne colonie

Voici le respect attribué aux familles…

Diamé, Gassama, Cissé, Konate, Diara, Sy, Traoré, Sissoko, Dembele,

les familles de l’hôtel Opéra…

Paix

Сенегал 19.78 Покинути мою країну більше схоже на мою втечу

Я побачив успіх і його триколірне пальто

Знайдіть притулок у колишнього колонізатора

Кольоровий, який колись покинув Африку

Покинув південну півкулю і рак тропіків

У напрямку золотих міст взяли курс на північ

Від моєї родини залежить розв'язка її долі

Париж, столиця Франції

Я потрапляю в найкрасивіше місто світу між двома кріслами

Між роботою та переповненими домівками

Між сімейними грошима і орендною платою

Якщо мої розрахунки залишаться правильними до серпня

Я впораюся, але ходячи по балці

Скоро мені вистачить, щоб їх привезти

Моя дружина, мій син і моя дочка, щоб змінити майбутнє

Минуло понад тисячу днів

Я бачу полегшення на обличчі моєї родини

Після перельоту з зупинкою на території Іспанії

Час для перевірки, для усунення поломок

Розбите серцем, сумую за домом

Мій син і моя дочка оплакують своїх друзів щовечора в їхньому ліжку

У кілька закритих квадратних метрів фанери

Щоб зимові холоди зірвали

Домогосподарка в готелях - моя дружина

Розпис будинку буде моєю другою дружиною

Перш ніж вона вижене мене однієї гарної весняної ночі

І скажи мені "зроби це зараз"

Тим часом з’являються нові обличчя

Другий син, друга дочка, подвійна ласка

А адже хороші новини ніколи не приходять самі

Я опиняюся без даху з валізами на підлозі

Повернення до початкової точки на перони вокзалу

Житла з парусини, це гуртожитки-намети

Ковдри в мулі для марабу

Мотузка між двома отворами, щоб висушити бубус

Франція, ласкава земля далеко від мого села

Я відчуваю відособленість у складках їхніх облич

Мабуть, права людини не працюють для чорношкірих чоловіків

Не працюй на чорних жінок

Але виняток із правил одного разу зійшов зі свого автобуса

На його футболці було написано "Емаус"

Тимчасова квартира, знайдена людьми Книги

Вінсент Оріоль - це ім'я, яке дає нам змогу

Бульвар у 13-му окрузі Парижа

Тимчасово я хотів би там жити, плюс тут спокійно

Каркас виглядає міцно, але деревина суха

Пожежа принесла б мізер

Не чекаючи, я переїжджаю до своєї прибиральниці

З моїми грошовими проблемами та моїми маленькими дітьми

Я планую залишитися тут ненадовго

Тож я ступаю до ратуші Парижа

Простий запобіжний захід Я знімаю рекламу

Але за кожним запитом стоїть та сама відповідь

«Ми передзвонимо, квартира вже здана»

Навіть якщо іноді я мав наперед достатньо, щоб заплатити три орендні плати

П'ятнадцять років, щоб зрозуміти систему

П'ятнадцять років мертвих листів до міністерства

Занадто вузьким став цей подвійний F3

І це занадто, бо малечу покусали пацюки

Антисанітарія призначення брудних

Достатньо для мого роду для людей моєї раси

Ось Франція запахів, яка знову з’являється

Купа пилу, яку ми підсунули під килим

Остаточний шар свинцевої фарби

Це їхній соціалізм

Але от отруєння свинцем страждають наші діти

І я згадую свій приїзд із Дакара

Європейська мрія перетворилася на кошмар...

«Але протягом останніх кількох тижнів вона тріскалася.

Її 6-річного сина нібито покусали

щуром серед ночі.

«Він піднявся сюди, потім він прийшов сюди,

потім він стрибнув сюди після того, як вкусив мене».

Але сьогодні жителі

бояться за свою безпеку і бояться пожежі».

Настав час на заслужений відпочинок

Після важкого робочого дня я сідаю перед телевізором

«Тату, тату» «А що там ще?

Ти вже повинен бути в ліжку, хіба ти не бачив, скільки годин?»

Я прямую до дверей, що ведуть до іншої квартири

Яка виконує функцію ігрової та дитячої кімнати

Під дверима просочується чорний дим

Жіночий крик, на що вона має кричати?

Це полум'я

Полум'я таке велике, як гори

Хто підпалив коридор, сходи злістю

Вогняний монстр, який поглинає все на своєму шляху

Хто руйнує фундаменти поверх за поверхом

Це шестиповерхова палаюча сірникова коробка

В'язниця вогню, яка починає свою бійню

Роками немає виходу

Немає вогнегасника чи детектора диму

І раптом я згадую причину

Я встав з крісла: За дітей та їхню сварку

Тепер розділені вогнем

Я шукаю погляду одного з моїх синів, однієї з моїх дочок

"НЕ ворушися !

Викликаю пожежників

Тому що тато не настільки сильний, щоб стрибнути у вогонь"

Стрибнути в полум'я антисанітарії

З таким же успіхом можна було б закрити очі і посилено молитися за його спасіння

Минуло десять хвилин, ні сирени, ні допомоги

«Входи опечатані, до вікон!»

На животі, як таргани, наші сусіди по кімнаті

Положення добре знайоме: обличчям вниз

За частку секунди моє життя зникло

Коли стеля руйнується на спині моєї родини

Ось моя труна: моє тимчасове місто

Вінсент Оріоль - це назва його бульвару...

15 років, 17 людей пожертвували

На вогнищі загинули 14 дітей

Часто жорстокість смерті змушує події відбуватися

Тому що відтепер вони будуть жити під трояндами

Фінальні образи головного комісара:

— Чи всі ці чорні законні?

Це криваві гроші стародавньої колонії

Ось така повага родинам…

Діаме, Гассама, Сіссе, Конате, Діара, Сі, Траоре, Сіссоко, Дембеле,

сім'ї готелю Opéra…

Мир