Hermetical Orchard - Mechanical Poet

A sleepy loft attired in haze

Subsiding in the maze

Within a weedy bog

Nocturnal flies knock on a pane

A scintillating stain

Embossed in lardy fog

Behind an aluminic hatch

Inside a shell

Below a tumbledown thatch

In blinded cell

An alchemist with paly face

Surrenders to grief

Fumbling a spiritless leaf:

«All my efforts were in vain

The dryads laugh at me again

Again and again…

Hermetical orchard, I fathered a grain

And now I’m tortured

The sprouts were slain

The kiss of a day as a pestilent bane

Empoisoned my harvest again»

Inquiring mind, unfailing dash

He was a perfect marvel at the age of three

Confident lad, he was too brash

When tried to rise above the natural decree:

Lode scobs for sound scapes

Leaden blobs for mellow grapes

Grey leaves came to life

The trees got to thrive

The master prevailed

The elements failed

Another day he cracked a slot

And let the sunlight see

A steely flowerpot

With an artificial tree

The nature didn’t take his thing

Unreal plants were fried

Once and again the man made beings

But every time he cried

«Corroded my heart

And empoisoned my brain»

Сонний лофт, одягнений у серпанок

Занурення в лабіринт

Усередині зарослого бур’янами болота

Нічні мухи стукають у скло

Блискуча пляма

Рельєфний у тумані

За алюмінієвим люком

Всередині оболонки

Нижче розваленої соломи

У закритій камері

Алхімік з блідим обличчям

Віддається горю

Намацуючи бездуховний листок:

«Усі мої старання були марними

Дріади знову сміються з мене

Знову і знову…

Герметичний сад, я виродив зерно

А тепер мене катують

Паростки були вбиті

Поцілунок дня як загуба

Знову опустошив мій урожай»

Допитливий розум, безвідмовний ривок

Він був ідеальним дивом у трьох років

Впевнений хлопець, він був занадто нахабним

Коли намагаються піднятися вище природного декрету:

Lode scobs для звукових пейзажів

Свинцеві краплі для м'якого винограду

Ожило сіре листя

Дерева повинні процвітати

Майстер переміг

Елементи вийшли з ладу

Іншого дня він зламав проріз

І нехай бачить сонячне світло

Сталевий вазон

Зі штучним деревом

Природа його не забрала

Нереальні рослини смажили

Знову і знову людина створила істоти

Але кожного разу він плакав

«З’їдало моє серце

І отруїв мій мозок»