Терпит разрыв - Meanna

По лесам, по полям

И на выходные по выходным дням

Дом на возвышении продуваемый ветрами со всех сторон

Из белого, ныне совсем побуревшего камня

Просторные залы в которых наверняка

Могло поместиться бы племя или целая армия

Стоят пустые

Прислуга живет в отдельном подсобном помещении

В доме только одна женщина

Сухопарая средних лет

Отказывается от званого обеда

Отказывается от подающей руки

Повсюду с видом таким

Будто во времена людовика XIV

Расставлена мебель и натыканы свечи,

А только одна женщина

На стенах портреты предков

В белых крахмальных воротниках

Делающих головы их похожими на

Круглые конфеты

Цензоров много, они пронизывают

Взглядами комнаты

Будто лучами прожекторов

В воздухе пахнет затхлой сыростью

Которую затягивает в легкие

Хозяйка проводит возле камина в кресле и ночи и дни

Или возле окна,

А когда плохо спит ходит по замку

В длинной рубашке похожа на призрак

Утром метровый туман

Укрывает траву,

А вечером история умалчивают

И блеск и нищету

Снедающую подобных ей людей

Которая ежеминутно

Которая каждый день ходит за нею по пятам

Волочится за нею как пола платья

И не желает отставать

Прилепляется к каждому новому наряду, к каждому новому слову,

А если такового не случается

То просто стелится по полу

Как холодный воздух, белыми клубами

Я буду мыслить глобально

Я лягу в книгу, в идею вникну

Вот кто сегодняшний день поглотит

Вот кто мое страданье облегчит

В сегодняшний вечер

Займет чужими делами

Возьмешься за волнующий переплет

Среди достопочтенных мертвецов выберешь что-нибудь свое

Как губкой проведенной по влажному столу

Они печаль соберут унесут

На пару часов закуют в тюрьму

Поставят сургутом печать

Заставят молчать

Природа грозила ей жизнь отравить

Качала за ставнями буйными ветками

Холодно ветренно глупо истошно

Вас тоже, вас так же, вас тоже!

Луна для восторженных одна для всех

Преследует и смотрит холодно и одинаково

Как смотрят круглые дураки

Я бы в нее кинула

Равнодушная, противная

Летом она еще забывалась в тепле и зелени

Природа еще кружила ее голову,

Но осенью и особенно зимой

Особенно зимой… с ее вездесущим снегом

Из которого попав не выпутаться

Как из-под тяжелого больничного одеяла

Сама природа счет дням тут потеряла

И первым солнце, блеклое, направдоподобное

Точно вырезано из тонкой цветной бумаги

Все время новый в своей трагедии

И в своем отрицании

Книжный герой, он разойдется ближе к ночи

Когда глаза устремлены в костры

И мысли терпят разрыв

Грядет конец, жильцы свалили, дом сдается,

Но не сдается дух у трех старух

Мысль эта в темном чулане хранится

Все не так

Страх подходит ближе

Давая себя рассмотреть

И счастливая тепловая смерть в рассеяньи

В заданном ритме

Говорит мне:

Однажды я проснусь в области по пояс в снегу

Без еды, без тепла, без одежды

Без мало-мальской надежды

Однажды я проснусь в банке из-под варенья

В матрешке

В доме который построил неизвестный мне джек

В качестве его любимой жертвы

По лісах, полях

І на вихідні за вихідними днями

Будинок на піднесенні продувається вітрами з усіх сторін

З білого, нині зовсім побурілого каменю

Просторі зали в яких, напевно,

Могло поміститися би плем'я чи ціла армія

Коштують порожні

Прислуга живе в окремому підсобному приміщенні

У будинку тільки одна жінка

Сухопарая середніх років

Відмовляється від званого обіду

Відмовляється від подавальної руки

Повсюди з таким видом

Ніби під час людовика XIV

Розставлені меблі та натикани свічки,

А тільки одна жінка

На стінах портрети предків

У білих крохмальних комірах

Роблять голови їх схожими на

Круглі цукерки

Цензорів багато, вони пронизують

Поглядами кімнати

Неначе променями прожекторів

У повітрі пахне затхлою вогкістю

Яку затягує у легкі

Господиня проводить біля каміна в кріслі та ночі та дні

Або біля вікна,

А коли погано спить ходить по замку

У довгій сорочці схожа на примару

Вранці метровий туман

Укрує траву,

А ввечері історія замовчують

І блиск і злидні

Заїдаючи подібних їй людей

Яка щохвилини

Яка щодня ходить за нею по п'ятах

Волочиться за нею як статі сукні

І не бажає відставати

Приліплюється до кожного нового вбрання, до кожного нового слова,

А якщо такого не трапляється

Те просто стелиться по полу

Як холодне повітря, білими клубами

Я мислитиму глобально

Я ляжу в книгу, в ідею вникну

Ось хто сьогодні поглине

Ось хто моє страждання полегшить

Сьогоднішній вечір

Займе чужими справами

Візьмешся за хвилюючу палітурку

Серед високоповажних мерців вибереш щось своє

Як губкою проведеною по вологому столу

Вони сум зберуть віднесуть

На пару годин закують у в'язницю

Поставлять сургутом друк

Змусять мовчати

Природа загрожувала їй життя отруїти

Качала за віконницями буйними гілками

Холодно вітряно безглуздо нема

Вас теж, вас також, вас теж!

Місяць для захоплених один для всіх

Переслідує і дивиться холодно і однаково

Як дивляться круглі дурні

Я би в неї кинула

Байдужа, неприємна

Влітку вона ще забувалася в теплі та зелені

Природа ще кружляла її голову,

Але восени і особливо взимку

Особливо взимку... з її сюдисущим снігом

З якого потрапивши не виплутатися

Як з-під важкої лікарняної ковдри

Сама природа рахунок днями тут втратила

І першим сонце, блякло, справді подібне

Точно вирізано з тонкого кольорового паперу

Весь час новий у своїй трагедії

І в своєму запереченні

Книжковий герой, він розійдеться ближче до ночі

Коли очі спрямовані в багаття

І думки терплять розрив

Настане кінець, мешканці звалили, будинок здається,

Але не здається дух у трьох старих

Думка ця в темній коморі зберігається

Все не так

Страх підходить ближче

Даючи себе розглянути

І щаслива теплова смерть у розсіянні

У заданому ритмі

Каже мені:

Якось я прокинуся в області по пояс в снігу

Без їжі, без тепла, без одягу

Без більш-менш надії

Якось я прокинуся в банку з-під варення

У матрені

У будинку який побудував невідомий мені джек

Як його улюблена жертва