Les mirabelles - MC Solaar

J’suis un village, comme quelques autres en France

Ma naissance se situe vers la renaissance

Moins d’une centaine quel que soit le recensement

Bien avant les pansements, je n’avais que des paysans

J’en ai vu glutiner, flâner ou glaner

Des pelletés de mirabelles vers la fin de l'été

Je crois que l’unique chose qui a changé ma vie

Fut l’arrivée des taxis

Ils sont plein selon mes recoupements

Il y a des gueules cassées, pour les blessés prothèses et pansements

Face à face ils se font front dans les tranchés

Avant tout ce manège, j'étais un village enchanté

On ne me croit pas ça semble irréel

Avant tout ce manège j'étais un village enchanté

Les seuls témoins sont les mirabelles

Avant tout ce manège

Ils se sont préparés pour la bataille

Dans l’artère principale c’est la pagaille

Ils portent des uniformes bleus rouges voyants

Avec montre à gousset, couvre-chef flamboyant

La grosse bertha fait face au Crapouillot

Le flot de feu est continu, soutenu par les artiflots

Comme à Valmy nous répétait l’académie

Une bataille, des acclamations et c’est l’accalmie

Les murs ont des oreilles, c’est la fête au village

Le théâtre aux armées nous fait découvrir le jazz

Il y a des fanions, des litrons, du tapage

Et cette odeur maudite, le vent nous ramène les gaz

Il y a de la joie, des pleurs, des fleurs, la peur

Tout à l’heure on a fusillé un déserteur

Il avait ce poème dans sa vareuse

Adieu, Meuse endormeuse

On ne me croit pas ça semble irréel

Avant tout ce manège j'étais un village enchanté

Les seuls témoins sont les mirabelles

Avant tout ce manège

Les seuls témoins sont les mirabelles

Maintenant que la guerre est passée

Il n’y a plus de soldats terrés dans les tranchées

Les taxis de la Marne s’en sont retournés

Qui aurait pu penser que je les regretterais

En l’an quatorze ils étaient des milliers

Démobilisés je ne les ai pas oubliés

Je repense au boulanger, je sens le pain au miellet

Des blessés, des macchabées mais là au moins je vivais

Ça fait plus de cent ans que je n’ai plus d’habitant

Quelques mots sur une plaque et puis des ossements

Je le dis franchement c’est pas lattent, j’attends

Le retour de la vie dans la paix ou le sang

Trop court était l’enlisement

Je n’ai plus aucun habitant

Les mirabelles sont en déshérances

Je suis un village mort… Pour la France

Allons enfants

On ne me croit pas, ça semble irréel

Allons enfants

Les seuls témoins sont les mirabelles

Allons enfants

Les seuls témoins

Allons enfants

Sont les mirabelles

Allons enfants

Allons enfants

Allons enfants

Я село, як і деякі інші у Франції

Моє народження близько до відродження

Менше сотні незалежно від перепису

Задовго до бинтів у мене були тільки селяни

Я бачив, як вони глютинували, гуляли чи збирали

Наприкінці літа обривають сливи Мірабель

Я вірю в те, що змінило моє життя

Було прибуття таксі

За моїми перевірками вони повні

Є зламані щелепи, для поранених протези та бинти

В окопах вони стоять обличчям один до одного

До всієї цієї поїздки я був зачарованим селом

Не повірте, це здається нереальним

До всієї цієї поїздки я був зачарованим селом

Єдині свідки – сливи Мірабель

Перед усім цим каруселі

Вони готувалися до бою

У магістральній артерії — безлад

Вони носять яскраву червоно-синю форму

З кишеньковим годинником, яскравими головними уборами

Велика берта звернена до Крапуйо

Потік вогню безперервний, підтримується артифлотами

Як у Вальми нам повторилася академія

Бій, ура і це затишшя

Стіни мають вуха, у селі пора гулянок

Військовий театр знайомить нас з джазом

Вимпели, літрони, галас

І той проклятий запах, вітер нас зносить

Є радість, сльози, квіти, страх

Раніше ми розстріляли дезертира

У нього був цей вірш у піджаку

Прощай, сонний Маас

Не повірте, це здається нереальним

До всієї цієї поїздки я був зачарованим селом

Єдині свідки – сливи Мірабель

Перед усім цим каруселі

Єдині свідки – сливи Мірабель

Тепер, коли війна закінчилася

В окопах більше немає солдатів

Марні таксі повернулися

Хто б міг подумати, що я буду сумувати за ними

У чотирнадцятому році їх було тисячі

Демобілізовані я їх не забув

Я згадую пекаря, відчуваю запах медового хліба

Поранений, мертвий, але там принаймні я жив

Минуло понад сто років, як я не мав мешканця

Кілька слів на табличці, а потім кілька кісток

Відверто кажу, що не приховано, я чекаю

Повернення життя в мирі чи крові

Занадто короткий був болото

У мене більше немає мешканців

Слива Мірабель в бур’янах

Я мертве село... Для Франції

Ходімо діти

Не вірте, це здається нереальним

Ходімо діти

Єдині свідки – сливи Мірабель

Ходімо діти

Єдині свідки

Ходімо діти

Це сливи Мірабель

Ходімо діти

Ходімо діти

Ходімо діти