Стихия - Мастер

Ветер вдруг обманул покой,

В ливень град обернулся зной.

Вслед за молнией грянул гром,

Здесь стихия вершит погром.

Туч свинец навалил на плечи,

Ясный день превратился в вечер.

С крыш сметая железа кровлю,

Тучи жаждут смерти и крови.

Смерч, смерч повсюду,

Жизнь равна лишь чуду.

Как стекло, разбивая день,

тает радость в глазах людей.

В них стихия вселила страх,

В сердце скорбь и надежды крах.

Все на свете проклиная,

Ты все стерпишь, душа людская.

Ты не можешь в жизнь не верить!

Сил души твоей не измерить.

Стой.

Не прячься.

Смотри в глаза.

Это в сердце твоем гроза.

Ты это небо э та земля.

Я это ты.

Ты это я.

Смерч, смерч повсюду,

Жизнь равна лишь чуду.

Вітер раптом обдурив спокій,

У зливу град обернувся спекою.

Слідом за блискавкою гримнув грім,

Тут стихія чинить погром.

Хмара свинець навалила на плечі,

Ясний день перетворився на вечір.

З дахів змітаючи заліза покрівлю,

Хмари жадають смерті та крові.

Смерч, смерч всюди,

Життя дорівнює лише диву.

Як скло, розбиваючи день,

тане радість у очах людей.

В них стихія вселила страх,

У серці скорбота і надії крах.

Все на світі проклинаючи,

Ти все стерпиш, душа людська.

Ти не можеш в життя не вірити!

Сил душі твоєї не виміряти.

Стій.

Не ховайся.

Дивись у очі.

Це в твоєму серці гроза.

Ти це небо ця земля.

Я це ти.

Ти це я.

Смерч, смерч всюди,

Життя дорівнює лише диву.