Сон - Мастер

Говорят, что у человека две души.

Во время сна одна душа не покидает тела и остается на земле, а вторая

отправляется бродить в заоблачных далях.

И связывает эти две души серебристая нить.

Оборвется она невзначай,

или враг перерубит ее острым мечом,

— не сможет вторая душа найти путь обратно на землю, останется в заоблачном

краю.

А первая душа человека тоскует в разлуке со своим бродячим двойником,

и человек умирает, не просыпаясь.

День, ночь — все равно

В царстве вечной тьмы,

Видеть солнце нам дано

Только с той стороны.

Век в век мой народ

В этом замке грез,

Призраки снов, всякий сумрачный сброд —

Кого дьявол занес.

Есть ход в этот мир,

Ты его нашел,

Ты не дух и не вампир,

Так зачем ты пришел?

Кто ты, человек?

Только плоть и кровь!

Бедный, заблудший, окончен твой век,

Свою душу готовь!

Нет на земле силы коварнее сна,

След во мгле свой теряешь,

Сто тысяч лет в замке таится она,

Сотни бед ты не знаешь, нет.

Ты знал этот путь,

Ты пришел сюда

Грезы вечности вдохнуть,

Заглянуть в никуда,

Но здесь все не так,

Здесь расклад иной.

Можно войти, но покинуть никак

Мир под черной луной.

По ночам души людей неслышно вылетают из дверей, чтобы встретиться и сразиться

со своими врагами.

Проигравшие этот бой души не возвращаются назад,

а покинутые ими тела обращаются в прах.

Кажуть, що у людини дві душі.

Під час сну одна душа не залишає тіла і залишається на землі, а друга

вирушає тинятися в захмарних далях.

І пов'язує ці дві душі сріблясту нитку.

Обірветься вона ненароком,

або ворог перерубає її гострим мечем,

— не може друга душа знайти шлях назад на землю, залишиться в захмарному

краю.

А перша душа людини сумує в розлуці зі своїм бродячим двійником,

і людина помирає, не прокидаючись.

День, ніч - все одно

У царстві вічної пітьми,

Бачити сонце нам дано

Тільки з того боку.

Вік у століття мій народ

У цьому замку мрій,

Примари снів, всякий похмурий зброд

Кого диявол заніс.

Є хід у цей світ,

Ти його знайшов,

Ти не дух і не вампір,

То навіщо ти прийшов?

Хто ти, людина?

Тільки тіло і кров!

Бідолашний, заблудлий, закінчено твоє століття,

Свою душу готуй!

Немає на землі сили підступніше сну,

Слід у темряві свій втрачаєш,

Сто тисяч років у замку таїться вона,

Сотні бід ти не знаєш, ні.

Ти знав цей шлях,

Ти прийшов сюди

Мрії вічності вдихнути,

Заглянути в нікуди,

Але тут все не так,

Тут розклад інший.

Можна увійти, але залишити ніяк

Світ під чорним місяцем.

По ночах душі людей нечутно вилітають із дверей, щоб зустрітися і битися

зі своїми ворогами.

Душі, що програли цей бій, не повертаються назад,

а покинуті ними тіла звертаються в прах.