Come pioveva - Massimo Ranieri

C’eravamo tanto amati

per un anno e forse pi№,

c’eravamo poi lasciati…

non ricordo come fu…

ma una sera c’incontrammo,

per fatal combinazion,

perch© insieme riparammo,

per la pioggia, in un porton!

Elegante nel suo velo,

con un bianco cappellin,

dolci gli occhi suoi di cielo,

sempre mesto il suo visin…

Ed io pensavo ad un sogno lontano

a una stanzetta d’un ultimo piano,

quando d’inverno al mio cor si stringeva…

…Come pioveva… come pioveva!

Come stai?

Le chiesi a un tratto.

«Bene, grazie, disse, e tu?».

«Non c’e' male» e poi distratto:

«guarda che acqua viene gi№!».

«Che m’importa se mi bagno?»

Tanto a casa debbo andare

«Ho l’ombrello, t’accompagno»

«Grazie, non ti disturbar…»

Passa a tempo una vettura

io la chiamo, le fa: «no»

dico: «Oh!

Via, senza paura.

Su montiamo», e lei montІ.

Cos¬ pian piano io le presi le man

mentre il pensiero vagava lontano…

Quando d’inverno al mio cor si stringeva…

…Come pioveva… come pioveva!

Ma il ricordo del passato

fu per lei il pi№ gran dolore,

perch© al mondo aveva dato

la bellezza ed il candor…

cos¬ quando al suo portone

un sorriso mi abbozzІ

nei begli occhi di passione

una lagrima spuntІ…

Io non l’ho pi№ riveduta

se e' felice chi lo sa!

Ma se ricca, o se perduta,

ella ognor rimpianger:

Quando una sera in un sogno lontano

nella vettura io le presi la mano

quando salvare ella ancor si poteva…

…Come pioveva… cos¬ piangeva!

Ми так любили одне одного

на рік чи більше,

потім ми розійшлися...

Не пам'ятаю як це було...

але одного вечора ми зустрілися,

за фатальною комбінацією,

тому що ми разом ремонтували,

на дощ, в портон!

Елегантна в своїй вуалі,

з білим капелюхом,

її небесні очі солодкі,

завжди сумне обличчя...

А я думав про далекий сон

до маленької кімнати на верхньому поверсі,

коли взимку припала до серця...

... Як лив ... як лив!

Як ти?

— раптом запитав я її.

— Ну, дякую, — сказав він, — а ти?

«Це непогано», а потім відволікся:

«Погляньте, яка вода спускається!»

«Яка різниця, якщо я промокну?»

Мені все одно треба додому

«У мене є парасолька, я піду з тобою»

«Дякую, не турбуйся...»

Вчасно проїжджає машина

Дзвоню їй, вона каже: "ні"

Я кажу: «О!

Геть, без страху.

Давай підіймемо », і вона піднялася.

Тому повільно я взяв її за руки

поки думка відлетіла...

Коли взимку припало до серця...

... Як лив ... як лив!

Але пам'ять про минуле

це був для неї найбільший біль,

тому що він дав світу

краса і щирість...

тож коли біля його дверей

посмішка накинула на мене

в прекрасних очах пристрасті

пішла сльоза...

Я більше ніколи цього не бачив

якщо він щасливий, хто знає!

Але якщо багатий, чи втрачений,

вона завжди буде шкодувати:

Коли одного вечора в далекому сні

у вагоні я взяв її за руку

коли її ще можна було врятувати...

… Як дощило… так вона плакала!