Il buffone del momento - Marco Masini

Erano i tuoi occhi il sole di quei giorni quando due più due per noi

Faceva ancora tre.

Quella legerezza di sentirci eterni come bolle di sapone

Esplose nella fretta di crescere

E quando al buio le mie mani sfioravano imbranate i seni tuoi

Ancora mia

Ti lasciai come si lascia il cuore fra i giocattoli di un’altra età.

E ti cerco in quell’angolo azzurro

Di ogni donna che passa di qui nel silenzio della luna e il suo cielo d’amianto.

Sono il buffone del momento

Devo far ridere il mio re

E non ho tempo per amare pensare e tornare da te

Oggi no.

non piango.

Ma anche dagli errori non s’impara niente

Avrei voluto un figlio già un migliaio di anni fa

(qualcuno da difendere dalla solitudine)

Quante volte infatti tra la notte e il giorno cado e mi ricordo quando mi dicevi

Marco non smettere ancora.

E quanto ti volevo bene io

E quanto mi volevi bene tu

Comunque sia lasciami ingoiare il sale attraversare il mare e non salvarmi mai.

E ti cerco in quell’angolo azzuro

Dove amore d’amore morì

Fra le braccia di una vita sognata soltanto.

Sono il buffone del momento

Devo far ridere il mio re

E non ho tempo per amare e pensare e tornare da te

Lascerò che ti rimanga dentro il lampo di un sorriso che non è più mio.

E ora vattene via da ogni sogno, il più lontano lontano da qui

Ma rimani nella stessa carezza di ieri

E perdonami se ho tradito quel nostro sentimento

E il tuo dolore non ho pianto

Ma sei tu che hai vinto

Sono il buffone del momento

Devo far ridere il mio re

E non ho tempo per amare pensare tornare da te

Oggi no.

non piango

Io rimango qui

Твої очі були сонцем тих днів, коли нам два і два

Було ще три.

Ця легкість відчуття вічного, як мильні бульбашки

Він вибухнув у пориві рости

І коли в темряві мої руки невміло почесали твої груди

Все-таки моє

Я залишив тебе, як ти залишаєш своє серце серед іграшок іншого віку.

І я шукаю тебе в тому синьому кутку

Про кожну жінку, яка проходить тут у тиші місяця та його азбестового неба.

Я дурень на даний момент

Я маю розсмішити свого короля

І я не маю часу любити думати і повертатися до вас

Не сьогодні.

Я не плачу.

Але навіть на помилках нічого не вчишся

Тисячу років тому я хотів дитину

(хтось захищати від самотності)

Насправді, скільки разів між днем ​​і ніччю я падаю і пам’ятаю, коли ти мені сказав

Марко поки що не зупиняйся.

І як сильно я тебе любив

І як сильно ти мене любив

Однак дозволь мені проковтнути сіль через море і ніколи не врятує мене.

І я шукаю тебе в тому синьому кутку

Де померла любов до кохання

В обіймах життя, про яке тільки мріяли.

Я дурень на даний момент

Я маю розсмішити свого короля

А я не маю часу любити, думати і повертатися до тебе

Я дозволю спалаху посмішки залишитися всередині тебе, яка більше не моя.

А тепер геть від усіх мрій, найдальше звідси

Але залишайся в тій же ласці вчорашнього дня

І вибачте, якщо я зрадив це наше почуття

І твого болю я не плакала

Але ти переміг

Я дурень на даний момент

Я маю розсмішити свого короля

І я не маю часу любити думати про повернення до тебе

Не сьогодні.

я не плачу

Я залишаюся тут