Тихо цокає годинник - Марія Бурмака

Тихо цокає годинник,

мiж минулим i майбутнiм на межi

На шляху моїм порожнiм

Випадковi подорожнi двi душi

Хай дитинство вже далеко,

Повертаються лелеки, як колись,

Зорi з мiстом розминулись,

А вночi перегукнулись, i зiйшлись…

На пiвкроку ближчає зима, вже не вiдпускає,

На пiвсловi вiднаходжу смак, що його знаю…

Нiч осiння наступає,

Гiлку мiсяць колисає, стука в раму…

Засипа дорогу листям,

Засинає моє мiсто…

Надобранiч…

Тихо цокає годинник,

між минулим і майбутнім на кордоні

На моєму порожньому шляху

Дві душі Віпадка

Мати довге дитинство,

Лелеки повертаються, як і раніше,

З містом пройшов світанок,

А вночі лунали, сходилися...

Зима наближається на півкроку, вже не відпускає,

У півслова я бачу смак, що я знаю йогу…

Нічого не прийде осінь,

Місяць гойдається, стукає в раму…

Заповнює дорогу листям,

Zasinaê moě misto…

Надбранич…