Este Silêncio Que Me Corta - Mafalda Arnauth

Não tenho nem vergonha nem pudores

Da lágrima sincera que me embarga

É sal de que alimento os meus amores

E rio que afoga a pena mais amarga

Num mar que é de revolta e de calmia

Navega assim a vida em todos nós

Porquê fugir à dor e à nostalgia

São ondas descobrindo a nossa voz

Não quero este silêncio que me corta

Que enfrento de sentidos acordados

Não quero a indiferença, a alma morta

Às quais assim andamos condenados

Não quero ser o drama insatisfeito

De quem não esteve ali p´ra não sofrer

Morrer por algo, ainda que imperfeito

É tudo quanto basta ao meu viver

Não tenho ainda o medo de acordar

Mas sinto já a pressa dos mortais

Que sonham ser eternos ao amar

E temem não ter tempo de dar mais

Не маю ні сорому, ні сорому

Від щирої сльози, що мене бентежить

Це сіль, якою я годую своїх коханих

Е ріо, що топить найгірший біль

У морі бунту та спокою

Так керує життям у кожному з нас

Навіщо тікати від болю і ностальгії

Це хвилі, що відкривають наш голос

Я не хочу цієї тиші, яка мене ріже

З чим я стикаюся наяву

Я не хочу байдужості, мертвої душі

На що ми засуджені

Я не хочу бути драмою незадоволених

З тих, кого не було, щоб не страждати

Вмирати за щось, хоча б неідеальне

Це все, чого вистачає на моє життя

Я ще не боюся прокидатися

Але я вже відчуваю порив смертних

Хто мріє бути вічним закоханим

І вони бояться не встигнути дати більше