Точильный камень - Лёд 9, ОДИН.ВОСЕМЬ

жизнь птицей пролетает в хлопотах

на уставших веках день оседает копотью

сознание торопливо гаснет углями белыми

стараясь забыть что на свету было сделано

оставляя неподвижными человечьи туши

из открытых пастей в ночь вылетают души

сгустками тумана избегая пятен света

только чистые сердцем могут их заметить,

а слепые звери скулят почуяв палачей

вянут цветы и пеной вскипает ручей

духи спешат в подвал заброшенного дома

делая вид что они друг с другом не знакомы

там в темноте вращается стальное колесо

с безумной скоростью умноженной на сто

в крови младенцев закалив тысячи лет назад

его поставил тот о ком не говорят

точильный камень крутится без устали

пока пространство не разобьётся с хрустом и не остановится время тише не ори

заткни уши почувствуй этот звук внутри

покров ночи штрихует чёрным дневные краски

в постелях застывают тела с человечьими масками

фантомы тихо вылетают на скрежет звук

режет слух, но притягивает лес рук

серый камень плюется искрами, но нет пламени

в покрытых чёрной коростой глазах нет знамени

победы обрывки белого флага тоже изъедены

червями зависти любовь предана

ещё горячие отточенные когти злобы

проникают без следа и звука прямо в утробу

новая проба высечена клеймом на лбу нового донора

тонкая нить порвана

небо тоннами давит на голову и снова

этот скрежет обжигает уши раскалённым оловом

нечистому нужны всё новые раны смотри в себя

и там увидишь все изъяны на дне ямы

точильный камень крутится без устали

пока пространство не разобьётся с хрустом и не остановится время тише не ори

заткни уши почувствуй этот звук внутри

життя птахом пролітає в клопотах

на втомлених століттях день осідає кіптявою

свідомість квапливо гасне вугіллям білим

намагаючись забути що на світі було зроблено

залишаючи нерухомими людські туші

з відкритих пащ у ніч вилітають душі

згустками туману уникаючи плям світла

тільки чисті серцем можуть їх помітити,

а сліпі звірі скуллять, почувши катів

в'януть квіти і піною закипає струмок

духи поспішають у підвал покинутого будинку

роблячи вигляд що вони один з одним не знайомі

там у темряві обертається сталеве колесо

з шаленою швидкістю помноженою на сто

в крові немовлят загартувавши тисячі років тому

його поставив той про кому не говорять

точильний камінь крутиться невтомно

поки простір не розіб'ється з хрустом і не зупиниться час тихіше не орі

заткни вуха відчуй цей звук усередині

покрив ночі штрихує чорним денні фарби

в постелі застигають тіла з людськими масками

фантоми тихо вилітають на скрегіт звук

ріже слух, але притягує ліс рук

сірий камінь плюється іскрами, але немає полум'я

в|покритих чорною коростою очах немає прапора

перемоги уривки білого прапора теж з'їдено

хробаками заздрощів любов віддана

ще гарячі відточені пазурі злоби

проникають без сліду і звуку прямо в утробу

нова проба висічена тавром на лобі нового донора

тонка нитка порвана

небо тоннами тисне на голову і знову

цей скрегіт обпалює вуха розпеченим оловом

нечистому потрібні все нові рани дивись у себе

і там побачиш усі вади на дні ями

точильний камінь крутиться невтомно

поки простір не розіб'ється з хрустом і не зупиниться час тихіше не орі

заткни вуха відчуй цей звук усередині