Quand on s'en va pour oublier - Luce Dufault

Je ne t'écrirai pas que l’hôtel est sale

Que le canal est gris sous la pluie

Qu’en dedans de moi ça fait encore mal

Je ne dirai pas que tu me manques jusqu’ici

On me demande chaque jour d’où je viens

Si c’est vrai qu’il fait froid là-bas

Mais je ne sais d’autres pays que le mien

Ils sont en guerre au fond de moi

Je roule encore ma peine sur les routes

J’ajoute mes larmes aux grandes marées

On traîne sa tristesse et ses doutes

Quand on s’en va pour oublier

Oublier…

Je devine combien il y a de solitudes

Dans les foules autour des musées

J’ai perdu toutes mes habitudes

Mais je me perds à les recréer

J’observe les couples, je ne sais pas pourquoi

Leurs corps défilent au ralenti

Pendant qu’ils se serrent dans leurs bras

Je sens ma gorge qui rétrécit

La lune est pleine, ça dure longtemps

Et puis les murs sont de carton

Il y a mes volets qui claquent au vent

Je me plonge la tête sous l'édredons

Je t’enverrai juste une carte postale

Tu sauras que je suis allée bien loin

Pour apprendre que c'était fatal

Tout ce qu’on cherche à fuir nous revient

Я не буду вам писати, що готель брудний

Що канал сіріє під дощем

Що всередині мене все ще болить

Я не скажу, що так сумую за тобою

Щодня мене запитують, звідки я

Якщо правда, що там холодно

Але я не знаю іншої країни, крім своєї

Вони воюють всередині мене

Я все ще катаю свій біль по дорогах

Я додаю свої сльози до припливів

Ми тягнемо свій смуток і сумніви

Коли ми йдемо забути

Забудь…

Я здогадуюсь, скільки там самотності

У натовпі навколо музеїв

Я втратив усі свої звички

Але я гублюся, відтворюючи їх

Я спостерігаю за парами, не знаю чому

Їхні тіла рухаються повільно

Як вони обіймаються

Я відчуваю, як моє горло стискається

Місяць повний, довго тримається

А потім стіни картонні

Там мої віконниці хлопаються на вітрі

Ховаю голову під ковдру

Я просто надішлю тобі листівку

Ви будете знати, що я пройшов довгий шлях

Дізнатися, що це смертельно

Все, від чого ми тікаємо, повертається до нас