Macchina del tempo - Loredana Bertè

E quando quel suo pianto, patetica risposta al mio no

Divenne un Eden verde che un angolo di strada cancellò

Soffocai la mia sensibilità

Dietro la statua della libertà

E quella statua un nome ed occhi verdi aveva già

Tra un mezzo sorriso di un uomo che sa

«Dimmi soltanto cosa vuoi»

E fu la morte anche per lui

E purtroppo perdo anche te

Se tu confondi i mondi: amore e proprietà

Tu perdi me

E ancor più sola, senza loro e te

Io disperata, con un mantello alato, sopra un monte corro

E a braccia aperte e ad occhi chiusi, gettandomi, come posso, mi soccorro

Vedrò fra il grano i fiordalisi, uscir dall’acqua i risi

D’amor la terra è pregna, anche se gramigna nel seme, il seme ha

dell’esclusività

E certamente parleranno di sindrome depressiva

O più semplicemente diranno che è morta un’altra matta

Ma io avrò cercato solamente altrove quel contatto

Che qui non trovo, che qui non ho…

Macchina del tempo, tu perdi i pezzi e non lo sai

I pazzi sono i saggi e viceversa ormai

Io so che incertezza uccide ogni ebrezza che nasce in noi

Il senso della vita, confuso ed umiliato, si è perso oramai

Tra i fili di un tessuto di riti e paure, di rabbie e di preghiere

Siamo, siamo, siamo vivi e dobbiamo restarlo perché

Programmare la vita in un giorno vuol dire morire quel giorno con te

Ed io voglio mai perdere nessuno e nessuno che perda mai me

E purtroppo perdo anche te

Tu perdi me

E ancor più sola, senza loro e te

І коли цей її крик, пафосна відповідь на моє ні

Він став зеленим Едемом, який знищив ріг вулиці

Я придушив свою чутливість

За статуєю Свободи

А ця статуя вже мала ім’я та зелені очі

Між половиною посмішки людини, яка знає

«Просто скажи мені, що ти хочеш»

І для нього це теж була смерть

І, на жаль, я також втрачаю тебе

Якщо плутати світи: любов і власність

Ти втрачаєш мене

А тим більше на самоті, без них і тебе

Я, відчайдушний, з крилатим плащем біжу через гору

І з відкритими обіймами і закритими очима, кидаючись, як можу, допомагаю собі

Побачу волошки серед пшениці, з води вилізе рис

Земля сповнена любові, навіть якщо вона в зерні прополює, зерно має

ексклюзивності

І вони неодмінно будуть говорити про депресивний синдром

Або, простіше, скажуть, що помер ще один божевільний

Але я б шукав цей контакт лише в іншому місці

Що я тут не знаходжу, що не маю тут...

Машина часу, ти втрачаєш шматочки і не знаєш цього

Божевільні тепер мудрі, і навпаки

Я знаю, що невпевненість вбиває будь-яке сп’яніння, яке виникає в нас

Сенс життя, збентежений і принижений, тепер втрачено

Між нитками тканини обрядів і страхів, гніву і молитов

Ми є, ми є, ми живі і ми повинні залишатися такими, тому що

Планувати своє життя за один день означає померти цього дня разом із вами

І я ніколи не хочу втрачати нікого і нікого, хто втратить мене

І, на жаль, я також втрачаю тебе

Ти втрачаєш мене

А тим більше на самоті, без них і тебе