Пустыня - Лиза Смол

Вот и всё, мы раскинуты так, что дальше и некуда.

Жаль, что не было плана заранее, как быть на краю света нам.

Ночи холодны и тревожны, в этой пустыне огнем умирать нам от жажды.

От жажды доверия, мы без него в безвоздушном пространстве.

Это пустыня, ау, где мы друг друга не слышим.

И впереди лишь миражи в стиле «Отдых в Париже».

Все миражи — наши мечты: семья, уют и тепло.

В реальности есть только наши слова, что кинжалами режут насквозь.

Не помогло часами выяснять, кто для кого кем стал.

Не помогло, ведь гордыню и ревность мы ставим на пьедестал.

Вот и исход: одиноко в огромной пустыне, бредем мы, куда — я не знаю.

Только слепая злость нарастает, и нарастает, и нарастает.

Припев:

Если лишь ненависть в наших словах, значит: это не ты, это не я.

Одиночество — без края пустыня.

Слышишь, вернись назад, прости меня.

Если лишь ненависть в наших словах, значит: это не ты, это не я.

Одиночество — без края пустыня.

Слышишь, вернись назад, вернись!

Да, далеко не Версаля бульвары наша с тобою Сахара.

Видишь этот горячий песок?

Это время, что убежало.

Вот бы забыть все хоть на миг, перемотать и остановить.

В горле першит, сдавленный крик: дай мне глоток чистой воды.

Но у нас есть только горький утренний кофе.

Я выпью залпом его, в память о той катастрофе,

В которой мы оказались врагами, клянусь богами.

Наши упреки служат лучами солнца, что по-любому настанет нас где угодно.

Но, может быть, все-таки ты меня слышишь?

Может есть еще один шанс говорить «Я люблю"вместо «Я ненавижу».

Может все же семья и уют, отдых в Париже?

И злость сразу тише и тише, тише и тише.

Припев:

Если лишь ненависть в наших словах, значит: это не ты;

значит: это не я.

Одиночество — без края пустыня.

Слышишь, вернись назад, прости меня.

Если лишь ненависть в наших словах, значит: это не ты, и — это не я.

Одиночество — без края пустыня.

Слышишь, вернись назад, вернись!

Вернись назад!

Вернись!

Слышишь?

Прости меня!

Вернись!

Вернись назад!

Вернись!

Слышишь?

Прости меня!

Вернись!

От і все, ми розкинуті так, що далі і нікуди.

Шкода, що не було плану заздалегідь, як бути на краю світу нам.

Ночі холодні і тривожні, в цій пустелі вогнем помирати нам від спраги.

Від спраги довіри, ми без нього в безповітряному просторі.

Це пустеля, ау, де ми один одного не чуємо.

І попереду лише міражі в стилі «Відпочинок в Парижі».

Усі міражі— наші мрії: сім'я, затишок і тепло.

Насправді є лише наші слова, що кинжалами ріжуть наскрізь.

Не допомогло годинами з'ясовувати, хто для кого ким став.

Не допомогло, адже гординю і ревнощі ми ставимо на п'єдестал.

Ось і вихід: самотньо у величезній пустелі, бредемо ми, куди — я не знаю.

Тільки сліпа злість наростає, і наростає, і наростає.

Приспів:

Якщо лише ненависть у наших словах, значить: це не ти, це не я.

Самотність - без краю пустеля.

Чуєш, повернися назад, вибач мені.

Якщо лише ненависть у наших словах, значить: це не ти, це не я.

Самотність - без краю пустеля.

Чуєш, повернися назад, повернися!

Так, далеко не Версаля бульвари наша з тобою Сахара.

Чи бачиш цей гарячий пісок?

Це час, що втік.

Ось би забути все хоч на мить, перемотати і зупинити.

У горлі первит, здавлений крик: дай мені ковток чистої води.

Але у нас є тільки гірка ранкова кава.

Я вип'ю залпом його, в пам'ять про ту катастрофу,

У якій ми виявилися ворогами, клянуся богами.

Наші закиди служать променями сонця, що настане нас будь-де.

Але, може, все-таки ти мене чуєш?

Може є ще один шанс говорити «Я люблю» замість «Я ненавиджу».

Може все сім'я і затишок, відпочинок в Парижі?

І злість відразу тихіше і тише, тихіше і тише.

Приспів:

Якщо лише ненависть у наших словах, значить: це не ти;

це не я.

Самотність - без краю пустеля.

Чуєш, повернися назад, вибач мені.

Якщо лише ненависть у наших словах, значить: це не ти, і це не я.

Самотність - без краю пустеля.

Чуєш, повернися назад, повернися!

Повернися назад!

Повернися!

Чуєш?

Прости мене!

Повернися!

Повернися назад!

Повернися!

Чуєш?

Прости мене!

Повернися!