Penelope - Linea 77

E dormiamo sonni pieni di timorosi agguati

Fragili come la superficie del mare

Come un gigante nudo che usa il vento per farsi accarezzare

E quando il buio arriva e scioglie i nostri lacci

Tu diventi un onda che le mie braccia non possono afferrare e come d’incanto

sei arrivata con i tuoi sonagli

Riprendi i tuoi vestiti

Ed esci dai miei sogni

…e m’incanto a guardare la mia carne che tu sai tessere

Sai disfare

E' già sera

E non posso più nascondermi

Come un’onda che impazzisce e schiuma su uno scoglio

Tu mi sommergerai

E noi qui ad illuderci di sedurre il tempo ma

Come un onda che impazzisce e schiuma su uno scoglio

Tu ti dileguerai.

Tu ti dileguerai

E saltiamo tra le valigie riempite e disfatte

Case montane e smontate

Frammenti di viaggi notturni

Vagoni volanti

Risate di passanti che si gustavano l’attesa

Di un desiderio ancora per poco inappagato

E nell’illusione di annullare le distanze aumentare l’andatura

Disegnare nuovi equilibri

Penelope sai

Come te anche io sono stanco di capire tutto quando

Le cose se ne vanno

…e m’incanto a guardare la mia carne che tu sai tessere

Sai disfare

E' già sera

E non posso più nascondermi

Come un’onda che impazzisce e schiuma su uno scoglio

Tu mi sommergerai

E noi qui ad illuderci di sedurre il tempo ma

Come un onda che impazzisce e schiuma su uno scoglio

Tu ti dileguerai.

Tu ti dileguerai

Vai giù!

Nell’abisso!

Poi su!

E capisco che tra un respiro e l’altro esiste il luogo dell’assenza,

tra un respiro e l’altro esiste il luogo dell’assenza

E' già sera

E non posso più nascondermi

Come un’onda che impazzisce e schiuma su uno scoglio

Tu mi sommergerai

E noi qui ad illuderci di sedurre il tempo ma

Come un onda che impazzisce e schiuma su uno scoglio

Tu ti dileguerai.

Tu ti dileguerai

І ми спимо, повні страшних засідок

Крихка, як гладь моря

Як голий велетень, що використовує вітер, щоб його пестили

А коли настає темрява і розв’язує наші шнурки

Ти стаєш хвилею, яку мої руки не можуть охопити і ніби за допомогою чарівної палички

ти прийшов зі своїми брязкальцями

Поверніть свій одяг

І геть із моїх мрій

... і мені приємно дивитися на мою плоть, яку ти вмієш плести

Ви знаєте, як скасувати

Вже вечір

І я більше не можу ховатися

Як хвиля, що божеволіє і піниться на камені

Ти мене зануриш

І ми тут, щоб обманювати себе, щоб спокусити час, але

Як хвиля, що божеволіє і піниться на камені

Ти зникнеш.

Ти зникнеш

І ми стрибаємо серед наповнених і розпакованих валіз

Гора і розібрані будинки

Фрагменти нічних подорожей

Літаючі вагони

Сміх перехожих, які насолоджуються очікуванням

Про бажання, яке ще ненадовго залишилося нездійсненим

І в ілюзії скасування дистанцій збільшуйте темп

Наведення нових балансів

Пенелопа ти знаєш

Як і ти, я втомився все розуміти, коли

Речі зникають

... і мені приємно дивитися на мою плоть, яку ти вмієш плести

Ви знаєте, як скасувати

Вже вечір

І я більше не можу ховатися

Як хвиля, що божеволіє і піниться на камені

Ти мене зануриш

І ми тут, щоб обманювати себе, щоб спокусити час, але

Як хвиля, що божеволіє і піниться на камені

Ти зникнеш.

Ти зникнеш

Спускайся!

В безодню!

Тоді далі!

І я розумію, що між одним подихом і наступним є місце відсутності,

між одним вдихом і наступним є місце відсутності

Вже вечір

І я більше не можу ховатися

Як хвиля, що божеволіє і піниться на камені

Ти мене зануриш

І ми тут, щоб обманювати себе, щоб спокусити час, але

Як хвиля, що божеволіє і піниться на камені

Ти зникнеш.

Ти зникнеш