The Dutchman - Liam Clancy

The Dutchman’s not the kind of man

To keep his thumb jammed in the dam

That holds his dreams in,

But that’s a secret that only Margaret knows.

When Amsterdam is golden in the morning,

Margaret brings him breakfast,

She believes him.

He thinks the tulips bloom beneath the snow.

He’s mad as he can be, but Margaret only sees that sometimes,

Sometimes she sees her unborn children in his eyes.

Let us go to the banks of the ocean

Where the walls rise above the Zuider Zee.

Long ago, I used to be a young man

But dear Margaret remembers that for me.

The Dutchman still wears wooden shoes,

His cap and coat are patched with the love

That Margaret sewed there.

Sometimes he thinks he’s still in Rotterdam.

He watches the tug-boats down canals

And calls out to them when he thinks he knows the Captain.

Till Margaret comes

To take him home again

Through unforgiving streets that trip him, though she holds his arm,

Sometimes he thinks he’s alone and he calls her name.

Let us go to the banks of the ocean

Where the walls rise above the Zuiderzee.

Long ago, I used to be a young man

But dear Margaret remembers that for me.

The windmills whirl the winter in She winds his muffler tighter

And they sit in the kitchen.

Some tea with whiskey keeps away the dew.

He sees her for a moment, calls her name,

She makes his bed up singing some old love song,

She learned it when the tune was very new.

He hums a line or two, they hum together in the dark.

The Dutchman falls asleep and Margaret blows the candle out.

Let us go to the banks of the ocean

Where the walls rise above the Zuiderzee.

Long ago, I used to be a young man

But dear Margaret remembers that for me.

Голландець не з тих людей

Щоб утримати великий палець у дамбі

Це тримає його мрії,

Але це таємниця, яку знає лише Маргарет.

Коли вранці Амстердам золотий,

Маргарет приносить йому сніданок,

Вона йому вірить.

Він думає, що під снігом цвітуть тюльпани.

Він злий, як тільки може бути, але Маргарет бачить це лише іноді,

Іноді вона бачить в його очах своїх ненароджених дітей.

Давайте підійдемо на береги океану

Там, де стіни підносяться над Zuider Zee.

Давним-давно я був молодим чоловіком

Але дорога Маргарет пам’ятає це для мене.

Голландець досі носить дерев'яні черевики,

Його кашкет і пальто латані з любов'ю

Що Маргарет там шила.

Іноді йому здається, що він досі в Роттердамі.

Він спостерігає за буксирами, що спускаються по каналах

І кличе їх, коли думає, що знає Капітана.

Поки не прийде Маргарет

Щоб знову забрати його додому

Через невблаганні вулиці, які спотикають його, хоча вона тримає його за руку,

Іноді він думає, що він один, і називає її ім’я.

Давайте підійдемо на береги океану

Там, де стіни підносяться над Зуйдерзее.

Давним-давно я був молодим чоловіком

Але дорога Маргарет пам’ятає це для мене.

Вітряки крутять зиму в Вона закручує його глушник тугіше

І вони сидять на кухні.

Трохи чаю з віскі захищають від роси.

Він бачить її на мить, називає її ім’я,

Вона застеляє його ліжко, співаючи стару пісню про кохання,

Вона дізналася про це, коли мелодія була зовсім новою.

Він наспівує рядку чи дві, вони гудуть разом у темряві.

Голландець засинає, а Маргарет задуває свічку.

Давайте підійдемо на береги океану

Там, де стіни підносяться над Зуйдерзее.

Давним-давно я був молодим чоловіком

Але дорога Маргарет пам’ятає це для мене.