Песня - Лев Барашков

Дымилась роща под горою,

И вместе с ней горел закат,

Нас оставалось только двое

Из восемнадцати ребят.

Как много их, друзей хороших,

Лежать осталось в темноте

У незнакомого поселка,

На безымянной высоте.

Светилась, падая, ракета,

Как догоревшая звезда.

Кто хоть однажды видел это,

Не позабудет никогда.

Он не забудет, не забудет

Атаки яростные те

У незнакомого поселка,

На безымянной высоте.

Над нами "мессеры" кружили,

И было видно словно днем,

Но только крепче мы дружили

Под перекрестным артогнем.

И как бы трудно ни бывало,

Ты верен был своей мечте

У незнакомого поселка,

На безымянной высоте.

Мне часто снятся все ребята,

Друзья моих военных дней.

Землянка наша в три наката,

Сосна сгоревшая над ней.

Как будто вновь я вместе с ними

Стою на огненной черте

У незнакомого поселка,

На безымянной высоте.

Димився гай під горою,

І разом з нею горів захід сонця,

Нас залишалося лише двоє

Із вісімнадцяти хлопців.

Як багато їх, друзів добрих,

Лежати залишилось у темряві

У незнайомого селища,

На безіменній висоті.

Світилася, падаючи, ракета,

Як догоріла зірка.

Хто хоч одного разу бачив це,

Не забуде ніколи.

Він не забуде, не забуде

Атаки люті ті

У незнайомого селища,

На безіменній висоті.

Над нами "месери" кружляли,

І було видно ніби вдень,

Але тільки міцніше ми товаришували

Під перехресним артогнем.

І як би важко не бувало,

Ти вірний був своїй мрії

У незнайомого селища,

На безіменній висоті.

Мені часто сняться всі хлопці,

Друзі моїх воєнних днів.

Землянка наша в три накати,

Сосна, що згоріла над нею.

Ніби знову я разом із ними

Стою на вогняній межі

У незнайомого селища,

На безіменній висоті.