Предсмертный танец - Letargy Dream

Я разбил в осколки свое сердце, осень…

Мои стоны смолкли, ты меня не бросишь?

Я один, ты знаешь, я пытаюсь верить,

В то, что ты не станешь уходить как раньше,

Как когда-то…

В предсмертном танце ты улыбалась,

Я был так счастлив делить тот танец

С тобою, осень… Твой страж — декабрь

Отмерил время, зимы посланец…

Безумный ветер раскрыл все окна,

Еще недавно такой далекой

Зима казалась, но все напрасно…

Я слышу ветер, давай прощаться…

Я слышу стук, тебе пора,

Пришла зима — моя сестра…

В последний раз коснись меня,

Я буду ждать, печаль храня.

Твои глаза прозрачней льда,

Я буду ждать тебя всегда…

Я разбил в осколки свое сердце, осень…

Мои стоны смолкли, ты меня не бросишь?

Я один, ты знаешь, я пытаюсь верить,

В то, что ты не станешь уходить как раньше,

Как когда-то…

Я на колени пал, мне так хотелось спать…

Разбит мой идеал — забыться и пропасть

Мечтаю я теперь, ведь слишком долго ждать,

Когда откроешь дверь, войдешь в мой дом опять,

Чтоб танцевать предстмертный танец.

Ты помнишь?

Я держал твои прохладные руки в своих,

Ты смотрела на меня печальными глазами,

И я был счастлив… как никто другой.

Я храню твой образ в своем сердце, осень…

Твой печальный голос… Ты меня попросишь

Ждать неутомимо твоего прихода…

Но невыносимо…

Я розбив в осколки своє серце, осінь...

Мої стогін змовкли, ти мене не кинеш?

Я один, ти знаєш, я намагаюся вірити,

Те, що ти не станеш іти як раніше,

Як колись…

В передсмертному танці ти посміхалася,

Я був такий щасливий ділити той танець

З тобою, осінь… Твій страж— грудень

Відміряв час, зими посланець.

Шалений вітер відчинив усі вікна,

Ще недавно такий далекий

Зима здавалася, але все марно…

Я чую вітер, давай прощатися…

Я чую стукіт, тобі пора,

Прийшла зима — моя сестра…

Востаннє торкнися мене,

Я чекатиму, смуток зберігаючи.

Твої очі прозоріші за льоду,

Я чекатиму тебе завжди…

Я розбив в осколки своє серце, осінь...

Мої стогін змовкли, ти мене не кинеш?

Я один, ти знаєш, я намагаюся вірити,

Те, що ти не станеш іти як раніше,

Як колись…

Я на коліна впав, мені так хотілося спати…

Розбитий мій ідеал - забути і прірва

Мрію я тепер, адже надто довго чекати,

Коли відчиниш двері, увійдеш у мій будинок знову,

Щоб танцювати передсмертний танець.

Ти пам'ятаєш?

Я тримав твої прохолодні руки в своїх,

Ти дивилася на мене сумними очима,

І я був щасливий... як ніхто інший.

Я зберігаю твій образ у своєму серці, осінь…

Твій сумний голос… Ти мене попросиш

Чекати невтомно твого приходу.

Але нестерпно...