Старый дом - Леонид Сергеев

Старый дом, где вместо кресел подоконники,

Приютил у телевизора окна,

Полночь за полночь, а я сижу спокойненько,

Наблюдаю, как меняется луна.

Только что была серпом — уже без молота,

А теперь как неразмененный пятак,

Только что мы были счастливы и молоды,

А теперь уже, теперь уже не так.

Отсюда увозили нас,

Сюда нас возвращали,

Отсюда мы уехали,

Приехали сюда.

А ехали с орехами,

Скакали с калачами,

Бултых — и в ямку канули,

И годы и года.

Бултых — и в ямку канули,

И годы и года.

За окном мелькают кадры старой хроники,

Наши лица проплывают стороной,

Все мы вместе, все орлята, все соколики,

И вихры нам приминает дождь грибной.

Каждый вечен, каждый учен, каждый стоящий,

Зубы мелкие, но острые уже,

Далеко еще, ах как же далеко еще,

Подоконник на четвертом этаже.

Отсюда увозили нас,

Сюда нас возвращали,

Отсюда мы уехали,

Приехали сюда.

А ехали с орехами,

Скакали с калачами,

Бултых — и в ямку канули,

И годы и года.

Бултых — и в ямку канули,

И годы и года.

На стене другой рукою та же формула,

Имена другие, равенство одно,

Что-то помнится из фильма бело-черного,

Что-то доброе, ну прямо как в кино.

Словно годы пролетели, будто не были,

Где-то рядом, просто выше этажом,

Жаль, что сказка как была, осталась небылью,

Да и где она, дорожка в этот дом.

Отсюда увозили нас,

Сюда нас возвращали,

Отсюда мы уехали,

Приехали сюда.

А ехали с орехами,

Скакали с калачами,

Бултых — и в ямку канули,

И годы и года.

Бултых — и в ямку канули,

И годы и года.

Ночь-полночь, а в окнах звезды сигаретные,

Соколятам и орлятам не до сна,

Лезут в голову вопросы безответные,

Растравила душу чертова луна.

Загудела голова — пустая звонница,

За окошком дождь нестарый моросит,

Только где-то тихо капает бессонница,

То ли бьют незаведенные часы.

Отсюда увозили нас,

Сюда нас возвращали,

Отсюда мы уехали,

Приехали сюда.

А ехали с орехами,

Скакали с калачами,

Бултых — и в ямку канули,

И годы и года.

Бултых — и в ямку канули,

И годы и года.

Старий будинок, де замість крісел підвіконня,

Притулив у телевізора вікна,

Опівночі за північ, а я сиджу спокійненько,

Спостерігаю, як міняється місяць.

Щойно була серпом — вже без молота,

А тепер як нерозмінений п'ятак,

Щойно ми були щасливі і молоді,

А тепер, тепер уже не так.

Звідси везли нас,

Сюди нас повертали,

Звідси ми поїхали,

Приїхали сюди.

А їхали з горіхами,

Скакали з калачами,

Бултих — і в ямку канули,

І роки та року.

Бултих — і в ямку канули,

І роки та року.

За вікном миготять кадри старої хроніки,

Наші особи пропливають стороною,

Всі ми, разом, всі орлята, всі соколики,

І вихри нам приминає дощ грибний.

Кожен вічний, кожен вчений, кожен, хто стоїть,

Зуби дрібні, але гострі вже,

Далеко ще, ах як далеко,

Підвіконня на четвертому поверсі.

Звідси везли нас,

Сюди нас повертали,

Звідси ми поїхали,

Приїхали сюди.

А їхали з горіхами,

Скакали з калачами,

Бултих — і в ямку канули,

І роки та року.

Бултих — і в ямку канули,

І роки та року.

На стіні іншою рукою та формула,

Імена інші, рівність одна,

Щось пам'ятається із фільму біло-чорного,

Щось добре, ну прямо як у кіно.

Немов роки пролетіли, ніби не були,

Десь поруч, просто вище поверхом,

Жаль, що казка як була, залишилася небиллю,

Так і де вона, доріжка в цей будинок.

Звідси везли нас,

Сюди нас повертали,

Звідси ми поїхали,

Приїхали сюди.

А їхали з горіхами,

Скакали з калачами,

Бултих — і в ямку канули,

І роки та року.

Бултих — і в ямку канули,

І роки та року.

Ніч-північ, а в  вікнах зірки сигаретні,

Соколятам і орлятам не до сну,

Лезуть у голову питання нерозділені,

Розтрощив душу чортовий місяць.

Загула голова — порожня дзвіниця,

За вікном дощ нестарий мрячить,

Тільки десь тихо капає безсоння,

То б'ють незаведений годинник.

Звідси везли нас,

Сюди нас повертали,

Звідси ми поїхали,

Приїхали сюди.

А їхали з горіхами,

Скакали з калачами,

Бултих — і в ямку канули,

І роки та року.

Бултих — і в ямку канули,

І роки та року.